Після скандалу із закупівлями продуктів для військових у Міноборони заявили про відставку відповідальних заступника міністра та керівника департаменту.

Таким чином керівництво Міноборони начебто вирішило питання із “пацюками” у відомстві. Але, здається, проблема далеко не у “парі кадрів”.

І ось один із прикладів.

Олександр Лієв з літа 2022 року є тимчасово виконуючим обов’язки департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України. Саме цей департамент виконує функції замовника, тобто проводить закупівлі оборонного обладнання в Україні.

Від безпосереднього рішення та підпису Лієва залежить у кого, за скільки і яку зброю та військову техніку купує держава Україна за кошти українських платників податків. Деталі калькуляції ціни обладнання, яке виробляється в Україні, включаючи інформацію про іноземні комплектуючі, графік проплат за контрактами, місця розташування виробництв в Україні, терміни поставок – усе це безпосередньо в розпорядженні Лієва.

Департамент здійснює багатомільярдні контракти попри публічні заяви Міністра оборони, що в нас зброю закуповує новостворена Агенція з оборонних закупівель за стандартами НАТО. До того ж департамент Лієва здійснює співпрацю з міжнародними партнерами в інтересах забезпечення ЗСУ сучасними зразками озброєння.

То хто ж такий Олександр Лієв, якого в період війни з росією міністр Резніков поставив на посаду головного відповідального за закупівлі зброї?

Уродженець м. Ухта Республіки Комі рф, колишній міністр курортів та туризму АР Крим часів Януковича, нагороджений в 2013 році орденом святой Анни Трєтьєй Стєпєні від Глави російського Імпєраторського Дома Государині Вєлікой Княгіні Марії Владіміровни.

“Служу Отечеству!“, – написав у соцмережах міністр АР Крим Лієв після нагородження, але після шквалу критики видалив пост.

5 березня 2014 році, за часів окупації Криму росією, Олександр Лієв в інтерв’ю Громадському закликає Київ “почути Крим” і “легалізувати референдум” про його статус. Також говорить, що був довіреною особою Януковича на виборах в Криму, але “разочаровался”. “Вибор между западом і востоком – конечно ми менітально рускіє”, – зізнається Лієв, а потім вільно йде в приміщення уряду Криму, який на той час вже контролювався російськими військовими.

28 лютого 2014 року, на другий день після захоплення спецпризначенцями рф приміщень ВР і уряду Криму, кримські депутати затвердили новий склад “уряду Аксьонова”. У переліку відсутня кандидатура міністра курортів і туризму, як і інформація про відставку Лієва чи його незгоду працювати “під російським прапором”.

Про те, що його відправили у відставку, Лієв повідомив на прес-конференції 5 березня 2014. Причиною він назвав те, що “не відповідає критеріям, які стають актуальними у цей революційний час”, і обіцяв допомагати міністру окупаційного уряду.

“В мирное время я устраивал как министр, а в революционное время, боюсь, у меня не хватает именно таких качеств, вероятно, поэтому я и не подошел”, – скаже вже колишній міністр.

Отже, Лієва, попри готовність працювати на окупаційну владу Криму, росіяни не призначили міністром.

І дарма, бо Олександр на той час мав вражаючу проросійську біографію, яку, як ми підозрюємо, хтось намагався ретельно вичистити з інтернету. Але, як казав автор, – “рукопісі нє горят”.

Лієв блокував вʼїзд українським військовим морякам на територію українських маяків та був членом “тіньового уряду” Криму

За свідченнями очевидців і публікаціями в ЗМІ, у січні 2006 року Лієв координував виставлення пікетів та блокпостів біля маяків, які за розподілом Чорноморського флоту CРCР мали відійти Україні, але незаконно утримувалися Чорноморським флотом рф. Проросійські активісти протидіяли українським військовим морякам, які намагалися увійти на територію маяків у Великій Ялті, Феодосії і поблизу Генічеська. При цьому у публікаціях того часу ЗМІ називають Лієва “членом альтернативного уряду Криму” або “міністром”.

Газета День наводить яскраву цитату керівника пікету та міністра альтернативного уряду Криму Олександра Лієва:

Також за повідомленнями в ЗМІ, тоді росія визнала “альтернативний уряд Криму”, а російські депутати виїхали в Крим для підтримки блокпостів.

Окрім проросійського минулого в біографії Олександра Лієва є ще яскравий корупційний шлейф.

Кар’єру Лієв починав в 90-х на різних підприємствах Криму на території Північнокримської експериментальної зони Сиваш, яка надавала податкові та митні пільги резидентам зони

Головою адміністрації ВЕЗ “Сиваш” тоді став голова міськради Красноперекопська Сергій Куніцин, для якого посада стала трампліном у крісло голови уряду АР Крим. Це відбулось не без сприяння головного бенефіціара ВЕЗ Дмитра Фірташа, який поступово приватизував головні заводи кримської хімії – “Кримський титан” і Кримський содовий завод.

Саме Куніцин, котрий за сприяння Фірташа двічі очолював Раду Міністрів АРК, привів Лієва в політику.

До першої урядової команди Куніцина увійшов Володимир Куліш – земляк Фірташа і заступник директора контрольованого ним “Кримського титана”. Куліш отримав посаду міністра економіки Криму, а у 2006 році був призначений головою Чернівецької облдержадміністрації. Туди ж за ним поїхав і Лієв, який займав різні посади в ОДА.

Після відставки Куліша у 2009 році Лієв повернувся у Крим. Куніцин на той час займав посаду голови Севастопольської держадміністрації, і Лієва призначили керівником управління Антимонопольного комітету. Період “губернаторства” Куніцина у Севастополі відзначився аферами з земельними ділянками та іншим майном Міноборони України, які через схему сервітуту віддавались під комерційну забудову.

У 2010 році після відставки Куніцина Лієв зійшовся з “донецькими” – урядом АРК Василя Джарти – та отримав посаду заступника міністра курортів і туризму, яке очолював в уряді Могильова. Саме близькість до “донецьких” могла бути головною причиною, чому Лієва не взяли в окупаційний “уряд Аксьонова”, який формували в основному із “кримських”, дуже ображених на Януковича, Джарти і Могильова осіб.

У 2011 році заступник міністра курортів і туризму Лієв і міністр охорони здоров’я Шпак вирішили “реорганізувати” Науково-дослідний інститут кліматології ім. Сеченова в Ялті, перетворивши його на “консалтинговий центр”. Корпуси інституту на Полікуровському пагорбі з великим парком планувалось продати, два лікувальних відділення ліквідувати, а медперсонал і вчених – перевести у протитуберкульозний санаторій. Центр журналістських розслідувань зірвав ці плани.

В 2014 році Олександр Лієв виїжджає з Криму та їде працювати на керівні посади до Національної суспільної телерадіокомпанії. Сюди ж він прилаштовує своїх родичів але, після виявлення цього факту, йде з посади в 2019 році.

Паралельно з лютого 2015 по квітень 2016 року Лієв стає радником міністра аграрної політики України Олексія Павленка, де за даними ЗМІ фактично очолює патронатну службу міністра та організовує процедуру конкурсів на керівників усіх державних підприємств МінАПК.

У лютому 2016 року “Економічна правда” оприлюднила інтерв’ю з екскерівником “Артемсолі” Денисом Фоменком, який звинуватив міністра Павленка у використанні “смотрящих” для викачування грошей з держпідприємств. Серед “кураторів”, які могли впливати на рішення менеджерів ДП (з якими компаніями-посередниками працювати, в яких банках розміщувати кошти) Фоменко назвав і прізвище Лієва.

В інтерв’ю у відповідь Лієв заперечує всі наведені Фоменком дані, зокрема, про передачу “Артемсолі” “депутатам з БПП”, виведення коштів через збанкрутілі банки, проблемні конкурси на посади керівників ДП, кулуарні зустрічі його і міністра з керівниками ДП та іншими людьми в приватному офісі в самому центрі Києва на вулиці Жилянській.

Згідно з декларацією Лієва за 2016 рік, з квітня 2014 року, відразу після переїзду з Криму, він користувався будинком під Києвом в селі Іванковичі Васильківського району площею 539 кв м. На кінець того ж року Лієв декларує 345 тисяч доларів готівки, походження якої важко визначити.

У 2017 році родина Лієва почала активно купувати нерухомість в Києві. Так, 14 червня 2017 року дружина Тетяна Лієва стала власницею трьохкімнатної квартири площею у 201,4 кв м в центрі Києва на вулиці Січових Стрільців. Ще одну квартиру площею 38,7 кв м Лієва придбала у січні 2019 року.

Дружина Тетяна Лієва є бенефіціарною власницею ТОВ “Зручно”. Товариство не відрізняється значними оборотами у 2020-2021 роках, проте отримувало незначні державні тендери з послуг з розміщення текстової інформації, графічних елементів, зображень на веб-порталі “Zruchno.Travel”.

Невідомо, чим саме займався Лієв в період між 2019 та 2021 роками, але за інформацією ЗМІ в січні 2022 року Лієв якимось дивом потрапив на роботу в Міністерство оборони України. На жаль, ми не можемо перевірити майновий стан Лієва за 2021 рік, адже після введення воєнного стану чиновникам не потрібно подавати свої декларації.

Всі вищенаведені факти про відверто проросійське та корупційне минуле Олександра Лієва є в публічному доступі, але незважаючи на це, він вже більше півроку є головним відповідальним країни за закупівлі зброї.

Навряд чи цей факт тішить сотні тисяч військовослужбовців ЗСУ, доля озброєння та відповідно життя яких знаходиться зараз в руках Лієва. Але ні Міністр Резніков, ні СБУ, ні ГУР не бачать жодних ризиків у перебування Олександра Лієва на такій посаді.

Віталій Шабунін
Голова правління Центру протидії корупції

У підготовці цього матеріалу дякуємо Валентині Самар та Центру журналістських розслідувань.