Ексдепутат Вінницької облради Григорій Зозуля сьогодні у найгарячій точці на Донеччині.

Розповідає, що мотивація бити ворога зашкалює. А от найстрашніше для нього — це рідна тилова Вінниця, де дехто з ТРО навіть «пороху не нюхав».

– Я не боюся смерті. Боюся повертатися додому, де стільки «хероїв» з ТРО, що не бачили сектора. Але нагородами в них увесь кітель завішаний. А ми наїлися рідної землі в окопах — от і вся нагорода. «Херої тилу»… Без них країна б рухнула… Але нічого, ми вистоїмо, бо в нас є хребет! Ми на своїй землі, і наші кохані жінки, наші діти нічого не будуть боятися за нашими спинами, — обурюється Григорій Зозуля.

Його підтримують й побратими. Вони запитують, чому досі у Вінниці деякі «штабісти», «роти охорони», ходять на службу, як на прогулянку:

– У деяких з них робочий день закінчується о 17.00, два вихідних, щовечора жінка під боком і зранку млинці в сметані? І вони ще обурюються, що «бойові» з них зняли. А можна запитати: в яких боях ви брали участь? У Тяжилівському котлі? — запитують побратими з-під Бахмута.

Тим часом на роковини повномаштабного вторгнення у 120 бригаді Вінницької ТрО повідомили, в який «гарячих точках» фронту воювали їхні військовослужбовці:

За рік війни військові 120 ОБР ТРО пройшли Слов’янськ, Ізюм, Соледар, Бахмут, Піски, Новобогданівку та інші «гарячі точки». Вони перемагали ворогів у великих та малих битвах, але головна перемога все ще попереду! Їхня мотивація все така ж сильна, але тепер вона підкріплена професіоналізмом та досвідом, — запевняють у 120 бригаді.

А яка ваша думка з цього приводу?

Вислухала
Каріна Маєвська