Андрій вразив своїми дорослими поглядами на життя, у своїх 22 заробляв на життя, працюючи після нудних та непотрібних пар, на СТО. І почались годинні розмови, милі смс та зустрічі на пероні, бо зазвичай я щотижня намагалась приїхати додому зі свого престижного вузу. Ні, Андрій мені квіти рідко дарував, казав, що то непотрібна трата коштів. А почуття там — в душі, і це головне. Здається, що тут ще хотіти, проте про нашу любов дізнались мої рідні. Кавалера із села вони не зацінили, ще й родина неповна. Більш того, тато взагалі заявив, що повідриває Андрію руки, якщо ще раз торкнеться мене, бо ж не для такого вони із мамою доньку виростили, не для того «засунули» її у найкращий університет країни і понад усе мріяли, аби я виїхала за кордон. А тут, бачиш, жебрак «намалювався», хоче одружитись через вигоду.

Знаєте, спочатку я сильно ображалась на родину, тікала на побачення, витрачала стипендію на таємні поїздки, і зовсім було не до навчання. Дійшло до того, що кілька місяців ображені на мій вибір батьки взагалі не телефонували, навіть кошти не надсилали чи сумку з продуктами. То доводилось сидіти на батоні та варенні. І, знову ж таки, мій кавалер тут нічим не допоміг. Мовляв, його зарплати ледь вистачає на оренду кімнати. А ще з друзями треба на більярд та пиво з таранькою. Далі було ще гірше. Бо із спокійного та закоханого хлопця Андрій перетворився на морального «урода». Все рідше став відповідати на дзвінки, постійно вимикав телефон, коли йшов з другом Славком на нічну дискотеку, сидів у соцмережах, але мені нічого не писав. А коли одного разу я без попередження приїхала в його квартиру і схопила телефон, поки він спав, волосся дибки стало. Якась Руслана надсилала йому свої напівголі фото, а мій благовірний коментував досить непристойними словами. І просив прислати ще такі… Раптом Андрій вихопив телефон і вдарив по обличчю. Я розплакалась та мерщій побігла на вокзал, аби якнайдалі втекти від цього дурня. Але ж почуття то залишились…

Через два тижні ми помирились. Андрій повзав на колінах, божився, що все не так, це його друг взяв телефон і листувався з дівчиною, а мій коханий про це не знав. Дурепа я, пробачила. Та не пройшло і місяця, як наші страждання знову продовжились. Тепер Андрій став цькувати мене за ненафарбоване волосся, короткі нігті та товсту фігуру. Змушував сидіти на дієтах і важити до 48 кілограмів, носити короткі спідниці та ботфорти. А я слухала і робила, хоча в душі було так огидно. Не так мене виховували. Та навіть такі жертви заради милого не врятували наші стосунки. Бо одного літнього дня він написав коротку смс, що все — кінець, він хоче побути сам. І взагалі — я так і не стала моделлю, про яку він мріяв, страшно уявити, якою буду, коли народжу дитину… Що я тоді пережила — страшно згадувати. Стрес, недоспані ночі, сльози батьків, які і втішали, і постійно сварились…

Та час лікує. Бо вже за кілька років я таки зустріла справжнє та взаємне кохання. Максим був спокійним, вихованим, нічого мені не шкодував. Тож коли він запропонував вийти заміж, я відразу погодилась. У минулому році ми стали на весільний рушник, обоє працюємо, заробляємо непогано і подорожуємо. Макс любить такою, якою я є, жодного разу навіть слова образливого не сказав. Іноді здається, що батьки люблять його більше, ніж мене.

… А кілька днів тому на моєму телефоні висвітився незнайомий номер. Перші дві хвилини я не могла згадати, хто це мене так ніжно називає Сонечком, розпитує, як справи. Та коли Андрій признався, що це він, мову відняло. Колишній розповів, що після розриву наших стосунків він одружився на старшій та вже розлученій дівчині. Блондинці, як і мріяв. Та життя не складається. Бо з часом його дружина-модель захворіла на анорексію, двічі на рік її возять у Київ у дорогу клініку, але результату нема. При зрості 170 сантиметрів вона важить лише 42 кілограми. Як наслідок — у них немає дітей, про яких він так мріє. І вже змирився, що не матиме, що не покине кохану, бо ж в церкві обіцяв, що в радості та горі… Працює колишній на заводі по 14 годин на добу, бо ж лікування дороге, а ще ж кредити за житло і машину. Просив Андрій у мене вибачення, казав, що його життя тепер — нести хрест за всі образи. Розпитував, чи хоч щаслива я. І, почувши мою розповідь про принца на білому коні, мовчки поклав трубку.

Знаєте, як кожна дівчина, я чекала цього дзвінка. Думала провчити Андрія, що залишив мене тоді, образив. Та чомусь, крім жалю, нічого не відчула до нього. Хотів модель — то отримуй та насолоджуйся… І дякую за досвід.

Віолетта, читачка