Іван Богун, він же Юрко Мороз, похований в Уладівці, – переконаний письменник Валерій Хмелівський
Він ініціює зробити ексгумацію тіла, взяти ДНК. Щоб дізнатись, що Богун – це Мороз. Тоді Уладівка стане козачою меккою.
Уладівка на Вінниччині…
А ніхто й найменшого сумніву не має, що славетний полководець часів Хмельниччини, полковник подільський Іван Богун покоїться саме тут.
І з якого це дива Уладівка так свято вірить, що під мальтійським хрестом поруч із церквою Успіння Пресвятої Богородиці покоїться тіло славетного козацького полковника Івана Богуна? Випадково?
А випадково мальтійський хрест на гербі роду Богунів? Ще й двічі.
Стоп! А може, це не мальтійський, а козацький хрест?
І ще: чомусь майже чотириста років живе тут легенда про те, що тіло полковника привіз до Уладівки вірний йому сотник Чайка…
На хресті ще й досі читається викарбуваний текст: Юрко Мороз, 1602 – 1664…
Хтось усміхнеться про себе: чи не з’їхав з глузду цей Хмелівський?
Не спішіть, панове, з передчасними висновками, бо і у мене в рукаві козирі є.
Перше: роки на хресті збігаються з роками життя Івана Богуна.
Друге: ніхто достеменно не знає, чим до 1648 року полковник займався і як його звали до появи на Січі. Але… щось таки відав Генрік Сенкевич, коли в романі “Вогнем і мечем” називав Богуна саме Юрком.
Третє: у когось є сумніви у шляхетному походженні Богуна? Навряд чи, бо і ті, проти кого він безкомпромісно воював, підтверджують його благородство. Єдиний рід, до якого був нещадним Богун – Калиновські. Але і цьому є пояснення: хтось із Калиновських посягнув на непорушне – відібрав силою материн спадок, материзну. А за Римським правом цього не міг зробити ніхто, навіть і сам король. Тобто Калиновські самі поставили себе у таке становище, коли стосовно них ніякі правила гри вже не діяли…
Четверте: звідки з’явилося прізвище Богун? То від маєтностей їхніх навколо Південного Бугу, справжня назва якого – Бог! Бог – Богуни… Соб – Собецькі! Так-так, прізвище Собецьких теж пішло від назви річки на Вінниччині!
І п’ятий козир, головний. Простіше простого – зробити ексгумацію тої козацької могили, провести ДНК-експертизу… тим паче, що Богуцьких і Богдашевських, які на це погодяться, в Уладівці вистачає. Навіть і генерал один є! А хто проти? Ну, звісно ж, церква. А якого духу та церква? Звісно ж, московського… Ніз-з-зя! Розумієте? А я – ні. Бо саркофаг Ярослава Мудрого в Софії Київській і крипту в соборі святого Юра дослідити науковцям можна, а козацьку могилу в Уладівці – ніз-з-зя!
Я розумію ситуацію. Та й ви, друзі, розумієте теж. Бо що, коли там дійсно покоїться Іван Богун? Це ж паломництво свідомих українців сюди почнеться. Дивишся – і богунці з військового ліцею промарширують Уладівкою… Що тоді від того духу московського залишиться?
Але! Це – наша країна.
І це – наші святині.
Тому і вирішувати – нам!
Валерій Хмелівський
Світлини з відкритих джерел у мережі Інтернет.
Вінницький полководець, який не присягнув росії
Саме на рішення Переяславської Ради прозвучала тепер так розтиражована фраза нашого полковника Брацлавського полку Івана Богуна.
«У московщині панує найогидніше рабство. Там немає й бути не може нічого власного, бо все є власністю царя. Московські бояри титулують себе «рабами царськими». Увесь народ московський є рабом. У московії продають людей на базарі, як у нас худобу. Приєднатися до такого народу — це гірше, як скочити живим у вогонь…»
Тоді Брацлавський полк в особі Івана Богуна не присягнув російському царю Олексію. Крім нього, це саме зробили кальницький полковник Іван Сірко, отаман Війська Запорізького низового, та полковники з полків Уманщини, Житомирщини, Черкащини, Поділля.
І возз’єднання, як нас переконували сотні років, не БУЛО. Був союзний договір – Березневі статті, які стали наслідком цієї Ради. Політичний союз двох держав — Гетьманщини та Московського царства.
І в що перетворився той союз — знаємо за 368 років! У жах — вирізаний Батурин, зметена до камінчика Запорізька Січ… Замордовані козаки, на кістках яких побудований Санкт-Петербург… Горе, сльози і більше 300 указів про заборону мови і культури. Вкрадена і сплюндрована історія…. Все най-най-найстрашніше, найпідступніше і найаморальніше … Список можете продовжити. Але є в цій історії те, що від нас так ретельно приховували. Ще 70 років горде Поділля і Центральна Україна не йшли в це московське рабство… Бо ж лише подумати — добровільно із цивілізованої Європи пристати до безжальної тоді азійщини…
І ці 70 років залишатись нескореним Поділлю допомагала українка – султана Надія Хатідже султан Турхан.
