Чому її керівництво потрапило до «Клубу мародерів»?

Журналісти оприлюднили кричущу інформацію про те, що в кожному із 8 батальйонів 120 бригади, яка тепер  у складі ЗСУ, як їм повідомили воїни, були так звані мертві душі.

Приблизно по 5-7 чоловік.

Які отримували заплату, але на несенні служби їх ніхто не бачив.

Навели приклад, що в 171 батальйоні, в роті матеріального забезпечення 4 людини рахувались, але вони там були відсутніми.

Наприклад старший сержант Марія Токаренко, яка є дружиною начальника штабу Дністер.

Крім того журналісти навели цитати командира Юрія Парадюка про те, як він заявляв, що 3 млн. виділених облрадою коштів підуть на облаштування казармів. Але їх не бачили, тих облаштувань. Тим більше, що у нинішній війні воїни постійно просуваються, змінюють позиції. Тому необхідності в таких ремонтах не було.


Наведено ще приклад, коли на бригаду було виділено приблизно 80 млн. 200000 грн. матеріальної допомоги, чи як ще прийнято говорити -13 зарплата.

Але воїни її не отримували.

Навели приклади, що бригада отримала на 30 млн. пального як благодійні внески.

Але воїни їздили на транспорті, який заправляли за власні кошти.

А у цей час в бригаді залишилось вже через рік на 25 млн. палива.

А це 70000 літрів.

Чому його на використовували на потреби військових?

Днями стало відомо, що Юрія Парадюка звільнили із посади комбрига.

Але розслідувачі і воїни які донесли до них повідомлення про ймовірні злочини, просять правоохоронців провести перевірку наведених фактів.

Прокоментували розслідування клубу мародерів «33-й»попросив у донедавна воїна цієї 120 бригади, сержанта, стрільця 210 батальйону, нині демобілізованого, голову ГО «Рада Майданів Вінниччини» Петра Гандурського:

- Мертві душі там точно були. В штабі кишіло, а на пости не завжди було кому йти.

Будували бліндажі своїми силами, на волонтерську допомогу. Але ходили розмови, що на кожен із них списали 20000 у.о.

Чув, що коли їздили на полігони, то автобуси заправлялися за власні кошти.

Нам сказали, щоб ми всі написали рапорти на ту згадану допомогу.

Але я особисто і всі з мого оточення її не отримали.

Петро Гандурський, воїн 120 бригади ТРО

Чому про це стали говорити лише тепер?

Чому підлеглі, а це ж бригада, більше 5000 чоловік, мовчали?

Чесно? Терпіли! Бо досі в багатьох частинах збереглась практика - ось то ти ще чогось добиваєшся? Щось критикуєш? То ми тоді тобі створимо ще гірші умови… а можна ж ще послали на вірну смерть.

Накази командира, як відомо, не обговорюються, а виконуються!

Я підтримую думку як громадський діяч, що про таке треба говорити. Винних сурово наказувати.

Тому, що дійсно, красти у армії, тим більше в час війни, це мародерство.

Тетяна Квасюк