Звісно, якби комусь із вищого керівництва держави протягом останніх тридцяти років цього хотілося.
І хтось з попередніх вождів реально хотів бачити Україну цивілізованою європейською державою. Із заможним народом, потужною економікою, однаково вигідними для всього бізнесу правилами гри і справедливим правосуддям.
Але хотілося іншого: золотих унітазів, прибуткових державних підприємств для себе і для всіх родичів, особливо для “дуже успішних в бізнесі 80-річних тещ”. Хотілося багато легких грошей на вілли, яхти, літаки, найдорожчі іномарки. І як тут обійтись без формальних послуг Феміди? Треба ж для іміджу обставити все більш-менш законно. І пішло-поїхало.
У відчайдушній боротьбі і за свою частку Феміда наїла щоки, зняла пов’язку і замість примітивних ваг взяла в руки дванадцятизначний кулькулятор. А потім, взагалі, пішла в загул з рішалами із високих кабінетів та бандитами в пагонах. І стала торгувати статтями закону, як дунайськими оселедцями.
Спочатку “законно відсуджувались” найкращі земельні ділянки в реакреаційних зонах Вінниччини, на яких миттєво виростали палаци новітніх господарів життя. Це могли бути дитячі оздоровчі табори, державні санаторії, пам’ятки культури чи мисливські угіддя, прибережні зони…
Потім прийшов апетит. Настала пора величезного розкрадання промислових підприємств. Пам’ятається, як трудові колективи десятків вінницьких заводів намагалися судитися за свої підприємства.
І, ніби, все по закону було на їхньому боці, але чомусь суди “вигравали” якісь заїжджі варяги бандитського вигляду.
А потім відчужені підприємства швиденько різались, вивозився металобрухт, розкрадалося все цінне, а руїни залишалися акціонерам. Вони і досі своїм розграбованим виглядом пригнічують краєвиди чи не кожного вінницького села.
А хто починав обурюватися і говорити правду про витівки новітньої української Феміди у спарингу з рішалами, тому жорстко закривали рота. Влаштовували судилища над журналістами з мільйонними позовами і цинічно фальшували суть справи, у всіх судових інстанціях. Бо там якраз “засівали доларами” службові кабінети.
“33-ій Канал” вимушений був близько познайомитись з багатьма служителями української Феміди і пройшов усі кола вибіркового правосуддя, як і майже всі наші принципові колеги. Власне, ми можемо уже писати на цю тему дисертації і захищати їх у наших юридичних вузах.
І, на жаль, висновок не втішний: цей виплеканий мафіозними структурами пожиттєво недоторканий монстр, що рядиться у суддівську мантію, мутує залежно від політичної ситуації, але по суті своїй залишається незмінним. І продовжує плодити собі подібних.
Відверто кажучи, чомусь дуже хотілося вірити, що війна, це величезне народне горе, дійсно змусить наших судочинців переосмислити соціальні пріоритети. Але…
Знову суд приймає рішення на користь військового чиновника, в дивані якого під час обшуку виявили десятки мільйонів гривень. Мовляв, все “ОК”, позичив гроші у харківської пенсіонерки. І якось дуже мляво розглядаються всі інші резонансні справи з цього відомства.
В принципі, можна зрозуміти чому. Якщо голову Верховного суду України затримують на хабарі більше трьох мільйонів доларів, і навколо цієї історії крутиться ще 18 наближених осіб, то можна вже уявити, наскільки успішно цей супермаркет продовжує торгувати законом. Вже, навіть не беремо до уваги тисячі несправедливих рішень за позовами простих українців до місцевих чиновників.
Причому, гроші у Верховному суді взяли за те, щоб “порішати питання” на користь бандита-банкіра з когорти “хазяїв життя”, котрий вкрав у своїх вкладників сотні мільйонів доларів. По суті, пограбував простих українців, які зараз кладуть голови на нулі, за свою справедливу державу, виділяють щомісяця по 200 гривень з мізерної пенсії на допомогу ЗСУ.
І коли вже народне обурення судами почало зашкалювати, реальне обличчя української Феміди ще раз продемонстрував голова Макарівського районного суду.
До такого цинізму, реально, може опуститись лише ворог України.
На блок-пості п’яний суддя на своєму статусному “Лексусі” на смерть збиває нацгвардійця і робить вигляд, що нічого на трапилось. А батько та брат загиблого у цей час воюють на фронті, захищають державу. І щокасту та цинічну українську Феміду. Це вже як?
Навіть можна не сумніватись, що суддя, котрий каже, що “нічого не знає, на розуміє, не винен”, впевнений, у своїй безкарності. Як це вже було із сотням його колег та інших силовиків, котрим подібне сходило з рук. Ще й робили винними та дурними потерпілих.
Чому ж українська Феміда стала такою? Тому, що саме така продажна пані потрібна іншим гілкам влади. Щоб красти та фальшувати вибори, А особливо зараз, коли багато українських чиновників опинилися в ступорі.
З одного боку народ став активніший і вимогливіший, загартований війною. І уже перестає боятися місцевих покидьків та високопоставлених чинуш. А після перемоги, взагалі почне серйозно питати за все украдене в нього. З іншого боку після перемоги доведеться згадувати про соціальну справедливість, контроль за владою, зловживання та відповідальність за європейськими стандартами. А це ж може закінчитись тим, що заберуть та посадять.
Тому, напевно, сподіваються, що продажна Феміда знову буде “рішати”, як після Майдану, коли садили активістів, котрі цікавились у “хазяїв життя звідки такі багатства”.
А для українського правосуддя в теперішньому вигляді, та й багатьох казнокрадів, здається, взагалі, вигідна перемога Росії. Мовляв, прийде Медведчук, все залишиться, як було до війни. Рішали, бандити, “господарі життя” зустрінуть його хлібом-сіллю і далі всі гілки влади грабуватимуть народ, як це робиться на мокшанських болотах…
“Справи Князєва і Тандира” повинні стати переломною точкою у безкінечному і безрезультатному реформуванні українського судочинства. Інакше Україна може навіть після перемоги над рашистами отримати ще один небезпечний для її існування фронт.
Хоча, не виключено, що саме цього і домагається продажна українська Феміда, збурюючи народ та спонукаючи його до самосудів та крайніх заходів у пориві гніву.
Надзвичайно складну процедуру притягнення українського судді будь-якого рангу потрібно негайно спростити. Недоторканість, яка вже стала синонімом безкарності, має бути визначена суспільством по-новому. Так само, як і виборність суддів.
А тим часом, подібно до рейду СБУ по осередках руского міра в УПЦ МП, варто пройтися по всіх українських судах. Аж до найвищих інстанцій.
І не зволікаючи, щоб не трапилось як у Тульчинському райсуді Вінницької області, коли підозрюваний суддя сам спалив судовий архів, а намагався видати це за напад на нього зі стріляниною.
Анатолій Жучинський
