Ось якими враженнями ділиться його дружина Наталя:
– 4 червня.
Вже 6 років пройшло з того дня, коли від нас пішов Ілля Безбах –засновник і неперевершений директор, створеного ним Вінницького художнього музею.
Відомий всім і, по суті, невідомий нікому, це був вічний творець, лідер, винахідник, людина-загадка. Він жив у світі своїх творінь, втіленних в життя, головне з яких – задуманий і здійснений ним художній музей.
Зараз, готуючи видання з історії музею, не можу уникнути питання – як вдалося це неймовірно важке сходження в такий складній і неоднозначній реальності.
Книга так і буде називатися «Вінницький обласний художній музей. 30 років сходження.» На початку і вкінці її обрамляють два латинських вислови, що супроводжуються короткими есе, між якими лежить цілий світ – краси, культури, досягнень.
Це буде не тільки відображення створеної конструкції музею, його діяльності, визнання, а й гідна пам'ять про людину, що зробила своїй малій Батьківщині такий грандіозний і блискучий подарунок.
Есе І
«Omne initium difficile»
/Будь яке починання складне/
РАДОЮ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ РСР від 2 жовтня 1987 р за №328 була видана постанова «Про створення художнього музею в м. Вінниця». Цим документом - коротким і по адміністративному сухим, починається блискуча історія Вінницького обласного художнього музею, створеного і освяченого його творцем – Іллею Безбахом.
Шлях довжиною в 30 років – своєрідна Голгофа – добровільна, мученицька і щаслива одночасно. Це неймовірно складне сходження стало символом його життя – здійснених за своїм задумом цілей і не здійснених, в силу обставин, мрій. Створивши свій витвір – визнаний, яскравий, натхненний, повний руху і задумів, він так і пішов від нас – раптово, стрімко, несподівано. Трагічність обставин його неочікуваного і приголомшливого відходу, ніби розчинення в просторі, назавжди залишиться невичерпним символом вічності людини у створених ним справах.
І через усі перепони буде жити пам'ять про нього самого, що привів до появи на світ цього першого документу – короткого і по адміністративному сухого.
Есе ІІ
«Facile est inventus addere»
/Легко додавати до винайденого/
«Легко додавати до винайденого», – свідчить латинський вислів. Певно так, володіючи знаннями, досвідом, художньою уявою, що відповідають існуючому оригіналу. Те, що було створено тоді, думаю важко відтворити. Це був розквіт, в якому злились в єдине безліч факторів, створивши конгломерат надзвичайної сили.
Недарма це сприймалось, як неперевершене явище в сучасній українській культурі, привертало увагу, викликало захват.
«Бував в багатьох музеях світу, буду в музеях, але такого музею як у Вінниці бачу вперше.
Низький уклін і велика вдячність одержимим людям, що створили цей музей».
Цей відгук, що належить Івану Чекману, Академіку Нью-Йоркської Академій наук, член-кореспонденту Національної Академії наук, лауреату Державної премії України підсумовує враження і висновки багатьох відвідувачів, хто побував в музеї в різні часи - співвітчизників, гостей із закордону, дипломатів, представників влади. На вівтар цього результату було покладено, я би зараз сказала, надмірно багато – власне життя самого творця музею, який залишив своїй державі щедрий, багатозначний подарунок. Він буде гідно оцінений в майбутньому, новому ренесансі української історії – складної, неоднозначної, примхливої, поціновувачами якої стануть вже наші діти, онуки, правнуки, заради кого ми жили, творили добро, красу і саме життя. І тоді вже ними буде підтверджений латинський вислів «Чи легко додавати до винайденого».
Наталя Безбах
