Я Вірю, що колись дітей з інвалідністю визнаватимуть повноправними членами суспільства не лише на папері, а й в житті.
Не будуть ділити на діагнози, а всі хто потребує – матиме доступ до безкоштовної реабілітації в центрі, який обиратиме сам.
Батьки, а особливо матері важких діток, зможуть спокійно вийти на роботу, а не бути заручниками в 4- х стінах.
Пересування. Транспорт стане доступними. Будь-яка людина, навіть та, яка пересувається на інвалідному візку, зможе без проблем пересуватися містом.
Освіта. Тих, хто вважає, що якщо дитина важка, не говорить і не ходить в 5 р., то все амінь – розпустити і звільнити місце для тих, хто не боїться складних випадків.
Діти з інвалідністю не заразні! З ними можна і потрібно разом гратися здоровим діткам.
Усі стереотипи стосовно сім’ї, яка виховує дитину з інвалідністю, файно змити в унітаз. У нас немає гріхів за які ми розплачуємось, хрестів, які ми носимо і маси речей, яким нам “доплели”…
Ще
Сім’ї, які виховують дітей з інвалідністю такі як Усі – нам подобається жартувати, веселитись, ми любимо та цінимо Життя!
Ми не кажани, які вилітають вночі з печер, щоб їх не бачили. Ми не щось “едекоє”. Ми такі, як і ви, ми серед вас…
Олена Коваль
