– Ще курсантками міліцейської академії у Києві ми із дівчатами на Андрія ворожили. Вночі мені наснився дивний сон — наче йду через річку, хочу перейти з одного берега на інший камінням. Мені залишилось зробити кілька кроків, але один камінь далеко від іншого, тож не можу перейти, — згадує Марина Цибровська. — Перестрибнути теж не можу. Але хлопець у військовій формі подав мені руку та перевів на інший берег. На жаль, обличчя його я не побачила. Це таки був знак, що я вийду заміж за хлопця у формі!

– Віщий сон справдився? Як познайомились із чоловіком?

– Так, все справдилось! Бо вже після закінчення вузу я служила у міліції. Ігор тим часом закінчив профільну академію у Львові. Хоча ми працювали у одному відділку міста Вінниці, та не знали один одного. Познайомились на хрестинах дитини моєї колеги та подруги, яка взяла мене за куму. А далі почали зустрічатись. 31 грудня 2013 року Ігор запросив мене на новорічне побачення та подарував 31 троянду. У травні 2014 року ми одружились…

– Як жити разом подружжю оперативників, де служба займає більшість часу?

– Що у мене, що у чоловіка — бойова оперативна робота. Тож, чесно кажучи, час разом проводимо рідко… Робота буває й у вихідні, у свята. Але від того ми лише ще більше цінуємо кожну хвилину разом та наше кохання.

– Про ваш сон чоловіку розповідали? Може, й він теж на вас ворожив?

– Я згодом забула за це. Вже після зустрічі із Ігорем згадала та розповіла. Він навіть здивувався, почувши. Але точно знаю, що чоловік на мене у юності не гадав!

– Як подружжя Цибровських взяло участь у флешмобі? І як сприйняли перемогу?

– Це була наша спільна ініціатива. Бо коли дізнались про цей конкурс, відразу вирішили взяти участь. Нашими конкурентами було поліцейське подружжя зі Львова. Нам пощастило більше. Дуже вдячні усім нашим рідним і близьким, колегам, друзям, усім, хто нас підтримав і підтримує.