Але буде так, як вирішить держава. Так, як вирішать слуги того самого народу, який вже майже два роки мобілізовують і ніяк не можуть змобілізувати потрібну кількість, бо його стає все менше.
Цікаво, що закони про мобілізацію приймають люди, котрі мають «товсту бронь» від цієї благородної місії. І їм, вибачайте, «вшистско єдно» чи студенти, чи пенсіонери, чи жінки на третьому місяці вагітності. Бо це не про них. Вони вважають, що живуть у іншій реальності. І вважали так всі попередні 33 роки. Бо, в тому числі і вони, так і не зробили українську державу справедливою для кожного громадянина. Не зробили Україну країною, за яку кожен українець не вагаючись був би готовим померти на полі бою.
І якщо сотні тисяч військовозобов’язаних українців всіма правдами та неправдами намагаються втекти від цієї війни, то це не лише про «сцикунів». Це і про тих, хто зробив країну своєю годівничкою за рахунок простих людей. І про тих, хто наживається на війні. І хто піариться на куплених за гроші громади тепловізорах, які наче небачене благо передають військовим.
Нарешті про тих, хто причесав фінансові потоки, — словами вінничанина, батька єдиного сина, успішного підприємця, котрий приїхав з Польщі, пішов добровольцем на війну і загинув під Авдіївкою:
– Хто ці мордаті люди, що стоять на фотографіях біля кожного генератора, який передали нам з Данії чи Словаччини? Що це за команда, яка нахабно видає гуманітарку за куплене для армії з власної кишені?
Мій син тепер лежить на Сабарові під прапором, а вони поховалися по іспаніях чи знову мозолять людям очі біля гуманітарки замість того, щоб першими піти на фронт і захищати свою державу. А скажи, що завтра будуть вибори — виростуть як з-під землі і стануть у чергу за посадами... Їх не можна знову допускати до виборів!
Не буду переказувати все, що він сказав, бо і так зрозуміло. А ось для порівняння пригадаю слова колишньої киянки, яку поважають і поважатимуть у всьому світі.
Прем'єр-міністр Ізраїлю і перша жінка, що обійняла цей пост, Голда Меїр свого часу дала ідеальний рецепт справедливого суспільства і назвала спосіб розвитку держави, за яку підуть воювати без рекрутингів, особливих фінансових мотивацій і без примусу.
У її устах це прозвучало так:
«...Якщо ви хочете побудувати ту країну, куди будуть повертатися її сини і доньки, якщо ви хочете побудувати країну, звідки їхати будуть тільки в сезон відпусток, якщо ви хочете побудувати країну, у якій не буде почуття страху за майбутнє, то зробіть всього лише два кроки:
1. Прирівняйте корупцію до зради батьківщини, а корупціонерів – до зрадників аж до сьомого коліна...
2. Зробіть три професії найбільш високооплачуваними і шанованими. Це військові, вчителі і лікарі...
І найголовніше – працюйте, працюйте і працюйте, бо ніхто, крім вас, не захистить вас, ніхто не нагодує вас, крім вас самих, і ваша країна потрібна тільки вам і більше нікому».
Ось чому після нападу ХАМАСу на Ізраїль тисячі військовозобов'язаних резервістів ЦАХАЛ стояли у чергах в аеропортах, щоб повернутись і захищати свою державу. І саме тому серед перших пішли на війну сини та дочки найвищих керівників Ізраїлю.
А у нас стояли черги на виїзд, в яких нардепи, ексміністри та діючі високопосадовці з олігархами вивозили своїх родичів призовного віку за кордон з мішками бабла.
І воєнкоми з перших днів війни виставили прайс-листи на «офіційне уникнення від мобілізації». А міністерські зі звичною наполегливістю взялися пиляти військову допомогу.
На жаль, за два роки війни керівники українських правохоронних структур так і не зрозуміли, що ловити потрібно не ухилянтів, а тих, хто розікрав цю країну і у сотень тисяч простих людей вбив віру у справедливість. Ловити, витрушувати з них все вкрадене з бюджетів і за ці гроші купувати танки, літаки, кораблі, новітні військові технології, платити військовим... Робити сильною свою армію! Щоб не посилати щомісяця 20 тисяч мобілізованих на убій з автоматами проти російських танків та бомбардувальників. Принаймні, таку цифру назвала нардеп Безугла...
Успішних формул суспільного розвитку у світі достатньо, було б бажання у влади вести відвертий суспільний діалог з народом.
Мобілізувати, звичайно, можна всіх і силоміць привести до війська. Але де гарантія, що ці люди не порозбігаються чи не здадуться в полон при першій же небезпеці? І як нам бути з економікою?
У воюючій країні, за підрахунками аналітиків, на одного мобілізованого в тилу має працювати щонайменше 16 цивільних. І вони мають бути спеціалістами. Вистачить нам людей на все?
Днями один урядовець повідомив, що сільським головам буде надане право самим формувати та роздавати повістки. Чомусь є тривога, що ця історія закінчиться тим, що люди попідривають усі сільські ради. Адже відомо, як голови окремих громад експлуатують бюджет та місцеві ресурси.
Чим довше українська влада робитиме вигляд, що бореться з корупцією, тим довшою і трагічнішою буде ця війна. І не виключено, що зрештою вона обернеться ще страшнішим громадянським конфліктом, коли «верхи не можуть, а низи уже не хочуть» терпіти і гинути за комфортне і безбідне життя олігархів та «народних слуг».
Анатолій Жучинський
