Бо жодне зимове сонце не могло змити сліз із очей кремезних чоловіків… Під залою прощання мажорчики на джипах ледь не давили траурну церемонію… Так 25-го грудня місто прощалось назавжди із Любунею-молодшим – 20-річним янголом Володимиром…

Біль, розпач, невимовно гірка втрата для батька Василя і всієї нашої громади.

В такі миті прощання із зовсім юним захисником України горло стискає і не довго відпускає жахливе відчуття безпорадність перед смертю… Бо вона на полях війни забирає дійсно цвіт нашої нації, майбутніх геніїв, творців, просто людей, які на жаль ніколи не стануть дорослими, не поведуть своїх дітей до школи і вже не вшанують батьків у старості. Клята війна нині косить нещадно всіх… Але ці похорони молодих янголів розривають серце на шмаття і лише клятва помсти зігріває на морозному кладовищі…

Скільки ще наших юних синів та доньок ляже навіки в святу землю, щоб вона була вільна? Скільки ще Прапорів підніметься до неба в Сабарові на Алеї

Слави, щоб Бог змилувався і зупинив цю м’ясорубку? Скільки ще…???

Слава навіки тобі Володимире…

Ти загинув, як Герой…

Роман Ковальський