На фото: Марина Артюшенко-Дубина.

А все складалося по-казковому гарно. Марина забрала з садочка донечку, і вони пішли до бабусі, якій святий Миколай передав подарунки для слухняної дівчинки.

Після вечері вирішили прогуляти собаку і, як законослухняні громадянки, пішли по пішохідному переходу, впевнені, що водії їх пропустять.

– Машин не було, ми з малою йшли попереду. Спочатку я почула скавчання собаки, а ко­ли оглянулась — мама летіла в повітрі. А поряд зупинилась «Маз­да». Най­­пер­ше – крик­­ну­ла доньці: біжи вперед, а сама кинулась до мами, яка нерухомо лежала на бруківці. З автівки виліз чоловік і почав щось говорити ламаною російською. А мені в голові було одне: убезпечити маму від можливого наїзду іншої автівки, — розповідає вінничанка Марина Артюшенко-Дубина.

– Далі все було, як в тумані: поліція, лікарня, водій-турок на «Мазді». Якийсь його товариш на мобілі, котрий виріс як з-під землі, перелякана донечка. І страшенний біль в голові та відчай. Як же так: на пішохідному переході, хто цей чоловік, що буде з мамою?

Ось уже більше місяця ця страшна для Марини та її мами Олени «турецька історія» затьмарює навіть натяки на святковий чи позитивний настрій. Йде щоденна боротьба жінки за свою родину і за справедливість. Спочатку водій, що кермував «Маздою», Орхан Гювен, вибачався перед Мариною, казав, що не навмисно, обіцяв покрити всі витрати на лікування та відшкодування збитків.

Хоча і попереджав, що він лише незаможний перукар, у якого матеріальні можливості обмежені. Згодом з’ясувалося, що його друг Осман та інші його земляки зібрали для мирного досудового вирішення цього питання пристойну суму грошей. Але...

– Найперше, що було сказано турками публічно, ніби во­­ни дали ме­ні 20000 грн на нага­ль­ні потреби. І ніби купили дві дублянки взамін маминого роздертого пальта. Але це вже почалися турецькі казки, — продовжує Марина, — бо жодної копійки ми від них не бачили і дублянок також. Згодом вони пустили поголос, що знову дали на лікування 50000 грн, але і ці гроші до нас не дійшли.

Хоча невдовзі після ДТП Марина зустрічалась із поручителем Орхана. І вони обговорили можливість досудового врегулювання проблеми. Якщо мамі не знадобиться складна операція — це одна сума, якщо наслідки травмування можна буде усунути лише операційним шляхом, то додається ще вартість операції.

На цьому і зійшлись. Однак вже минуло більше місяця, вже витрачено жінкою купу грошей на лікування, а з боку винуватця маминої госпіталізації ніяких рухів не спостерігається. У Марини навіть склалося враження, що продовжується турецька казка, але вона вже прийняла інший поворот.

– До мене доходять чутки, що турки намагаються меншими грошима вирішити питання на свою користь. Тим більше, що у керівництві поліції є люди, які вже стали суперпрофесіоналами у фальсифікації обставин автопригод і разом із суддями робити винними постраждалих. А дехто навіть симпатизує туркам. Хоча я поважаю людей всіх національностей, за винятком рашистів. Але якщо саме громадяни Туреччини порушують правила, водять ме­не за ніс, при цьому маючи ли­ше посвідку на проживання, то у мене виникає за­пи­тан­ня: для чо­го нам в перспективі такі громадяни? Можливо, у себе на батьківщині вони якось і можуть такі речі «порішати», то для чого нам цей досвід поширювати в Україні, заради справедливості якої зараз гине стільки наших чудових хлопців та дівчат?

Марина зараз більше нагадує собі білку, котра з ранку до вечора крутиться у своєму колесі життя, рух якого пришвидшила злощасна «Мазда» на пішоходному переході 6 грудня. Лікарня, дитячий садок, домашнє господарство, собака, магазини, кухня, прання... І постійна тривога, що вже місяць відкрите кримінальне провадження жодним чином не рухається ні в якому напрямі, не проводяться слідчі дії, не робляться ніякі висновки.

Винуватий в ДТП турок Орхан так і поводиться в режимі турецької казки. Певно, чекає разом із зацікавленими поручителями, що збита ним жінка зцілиться якоюсь живою водицею. А дні летять. І тягар непередбачуваного майбутнього для травмованої автівкою на пішохідному переході мами та і всієї родини не спадає з плеч.

Сподіваємось, що ця справа рухатиметься виключно у правовій площині, тим більше, що переконливіших доказів вини турецького громадянина Гювена, ніж показано на відео із камер спостереження, просто не буває у природі.

Однак, ми все ж спробували остаточно з’ясувати, наскільки можливою залишається перспектива досудового вирішення цієї непростої для української родини ситуації. Ми вирішили поспілкуватися із винуватцем ДТП Орханом Гювеном, який того фатального вечора сидів за кермом «Мазди».

Ось що він розповів:

- Поліція робить свою роботу. Я не заперечую своєї вини. Але зробив це ненавмисно. Я дійсно не помітив жінки, яка рухалась по пішохідному переході. Можливо, тому, що на ній не було якогось світловідбиваючого елемента. Але це не знімає з мене відповідальності. Водійські права у мене забрали, автівку помістили на штрафмайданчик.

Зараз я багато працюю, заробляю гроші і очікую на судовий процес. Бо такої суми, яку заявили потерпілі для мирного урегулювання, я не маю. Я простий цирюльник і фізично не зможу стільки заплатити. І взяти в борг такі гроші я теж не наважусь, бо не зможу повернути. Сподіваюсь, що на суді почую реально обгрунтовану суму виплат. І відшкодую завдані потерпілій збитки. В тому числі й на операцію, якщо вона знадобиться.

Особисто попросив усіх моїх друзів турецького походження більше не втручатися у цю справу. І у мене, і в потерпілої є адвокати.

До речі, від дублянок відмовились сама потерпіла і її дочка. Сказали, що носять пуховики. Насправді нам дедалі важче спілкуватися. Бо я теж людина, а не тварина, якою мене намагаються зробити. Я не маніяк, на серійний вбивця, я перукар, який випадково збив жінку. І від такого не застрахований ніхто, незалежно від національності. Тому погрожувати мені депортацією – це вже занадто. Бо у мене тут теж є родина.

Я люблю Україну, поважаю її людей і її закони. І хочу нагадати, що гроші пропонувались у разі мирного врегулювання цієї непростої ситуації. Єдине, потрібно було зрозуміти, що є реальні можливості і вони не завжди збігаються із бажаними заявками.

Практикуючий адвокат вважає, що в даному випадку було б дуже добре, якби Олена Артюшенко пошвидше видужала і їй не знадобилася операція. Було б справедливо, якби винуватець ДТП добровільно відшкодував потерпілій завдані під час аварії збитки. Зрештою, було б ефективніше, якби сторони вирішили це питання в досудовому порядку. Особливо, коли потерпіла сторона підозрює, що суддю можуть підкупити.

Тоді він призначить мінімальне відшкодування. І потрібно буде знову витрачати немалі гроші на апеляцію. Зважте, що платитиме позивач. Але і винуватцю ДТП треба уважно прочитати статтю закону, за якою його звинувачують. Адже, крім відшкодування, до нього можуть вжити в незалежному суді й інших, значно жорсткіших методів покарання.

Тому, якщо ще є така можливість, ліпше було б сторонам повернутися до варіанту вирішення цього питання у мирному, досудовому порядку.

Анатолій Петраченко