– Сергій — мій найстарший син. Він уклав контракт у 2016 році. Служив у морській піхоті у Миколаєві. Під час строкової служби він вивчився на кухаря, тож і у «морпіхів» став кухарем. Високий на зріст, міцний, без шкід­ливих звичок та проблем зі здоров’ям. Він брав участь у антитерористичній операції. За час служби постійно телефонував, коли була змога. Навіть записав наші телефонні номери до своїх документів — на всяк випадок! Приїжджав додому у відпустку та коли був на лікарняному — видужав після операції на нозі. Служба йому подобалась, він не жалівся, — розповідає мати військового Зоя Дмитрівна. — У травні минулого року він повернувся з АТО. 10 травня телефонував сестрі, що у Миколаєві має пройти медичну комісію після фронту, а далі — відпочинок та служба за місцем призначення. Сказав, що повідомить нам. Але більше вже не телефонував. Згодом ми дізнались, що 17 травня він полишив частину. Більше про нього нічого не відомо. Телефон Сергія не відповідає… Що могло статись із сином у великому портовому місті? Тішить лиш те, що не сповіщали про біду… Спілкувались із екстрасенсами, ті кажуть, що син живий, але «не знає, хто він і звідки…» Скоро рік, і досі гнітюча невідомість…

Рідні й близькі Сергія Сушака написали заяву до миколаївської поліції, яка оголосила чоловіка у розшук. Військові теж шукають зниклого бійця.

– Син 14 липня 1977 року народження, 185-190 сантиметрів на зріст, волосся русяве, очі сірі. На Сергія чекаємо я та менші сестра із братом, 19-річна донька — студентка. Просимо усіх, кому щось відомо про нашого сина, телефонувати (068)727-53-20 — мати Зоя Дмитрівна, (096)080-17-93 — сестра Віра. Не будьте байдужими до нашої біди!