У загальному медальному заліку українська збірна посіла 6-те місце, здобувши 22 медалі. Попри приголомшливі результати наших спортсменів, у буденному житті вони стикаються з безліччю проблем, адже українські міста вкрай непристосовані для людей з інвалідністю. Чи відбуваються в Україні якісь зміни, щоб зробити життя людей з вадами здоров’я комфортнішим? Аналізували експерти Центру громадського моніторингу та контролю.

Навіщо робити місто інклюзивним?

90% українських будівель не відповідають нормам доступності та не пристосовані до потреб людей з інвалідністю. Таку цифру можна було б назвати завищеною, якби цю статистику не озвучив міністр соціальної політики Андрій Рева. Некраща ситуація і на дорогах. Відсутність зручного громадського транспорту, високі бордюри, світлофори без звукового супроводу – це все типові перепони для людини з інвалідністю у будь-якому українському місті. Обмежений доступ до будівель та транспорту змушує людей підлаштовувати свій ритм життя під ті поодинокі місця, що забезпечені необхідним доступом. Або ж взагалі не виходити з дому без нагальної потреби.

«Особисто спілкуючись з особами з інвалідністю, знаю, що вони дуже часто обирають незручні для себе маршрути, щоб потрапити в те чи інше місце, супермаркет, наприклад, де забезпечено проїзд тому ж візку», – розповідає голова відділення НОК у Львівській області Юрій Турянський.

Така ситуація склалась унаслідок багатьох факторів. Це – і радянська спадщина у вигляді багатоквартирних будинків, зовсім не пристосованих для людей з інвалідністю, і відсутність належної державної підтримки та уваги з боку суспільства. Проте становище потроху змінюється. Останні кілька років позитивні зрушення спостерігаються у галузі будівництва, транспорту та освіти.

Міста без бар’єрів

Вперше за багато років питання інфраструктури для людей з інвалідністю порушили на державному рівні. Так, 8 лютого Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроект про посилення вимог до власників будівель щодо забезпечення доступу осіб з інвалідністю. Йдеться про житлові будинки, громадські приміщення та об’єкти комунальної власності. Закон передбачає перегляд будівельних стандартів з урахуванням потреб людей з інвалідністю, моніторинг умов доступності будівель, а також навчання людей, які працюють у місцевому самоврядуванні.

«Забезпечення доступності споруд досягається через дотримання будівельних норм. Прийняті нововведення та інші положення значно посилять захист прав осіб з інвалідністю на безперешкодне пересування українськими містами за стандартами цивілізованих країн»,  –прокоментував прийняття закону міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Геннадій Зубко.

Якщо закон ухвалять остаточно, то всі нові споруди будуватимуться за новими вимогами, а старі повинні будуть переобладнати для вільного доступу людей з інвалідністю. Втім, за словами Дмитра Щебетюка, співзасновника громадської ініціативи «Доступно.UA», яка вивчає доступність закладів для людей з інвалідністю, ситуація з будівництвом вже потроху поліпшується.

«Те, що будується, зазвичай будується відповідно до норм. Торгівельні центри, які перевіряються державою, будуються відповідно до норм. Державні установи – зазвичай теж, хоча знову ж таки є приклад навіть управління соціального захисту, де не дотримуються норм побудови пандусів, щоб будівля виглядала гарно», – розповідає він.

Певні зрушення є у галузі громадського транспорту. Так, міста нарешті почали закуповувати доступний для людей з інвалідністю комунальний транспорт. Зокрема, у  2017 році у Києві придбали 20 тролейбусів з низькою підлогою, а у Львові та Ужгороді транспортний парк поповнився 16 і 10 низькопідлоговими автобусами.

Похвалитися розвитком інклюзивної інфраструктури можуть у Вінниці. За інформацією міської ради, протягом минулого року для потреб людей з інвалідністю було облаштовано 220 зупинок та встановлено звукові сигнали на 82 світлофорах.

Дмитро Щебетюк переконаний, що адаптувати міський простір під людину на візку – значить автоматично зробити його зручнішим для всіх: батьків із візочками, людей похилого віку, ветеранів війни.

Освіта без дискримінації

У липні минулого року Президент Петро Порошенко підписав закон про інклюзивну освіту. Тож з початку навчального року в Україні почали з’являтися інклюзивні школи та ресурсні центри для дітей з особливими потребами. Новий освітній простір передбачає відповідну інфраструктуру, зокрема, пандуси, ліфти та меблі, а отже, потребує фінансування. І якщо минулого року на запровадження інклюзії було виділено близько 209 мільйонів гривень бюджетних коштів, то в 2018 році фінансування сягнуло півмільярда гривень. Власне, підтримка держави вже дала певні результати: у порівнянні з попереднім 2016-2017 навчальним роком кількість учнів в інклюзивних класах збільшилася на 53% – з 2700 до 4100 осіб.

За словами Президента, усі розвинені країни уже давно перейшли на інклюзивну освіту і «довели, що це не лише підвищує ефективність навчання, а й полегшує можливість дитини соціалізуватися, підготуватися до життя».

Не дивина, що ставлення до людей з інвалідністю є показником розвиненості суспільства. Експерти зауважують, що, з огляду на рух України до європейських стандартів, розвиток інклюзивної інфраструктури має стати пріоритетом держави та кожного з нас. Підприємці, громадські організації та звичайні громадяни не повинні залишатись байдужими до проблем людей з інвалідністю. Адже встановити пандус біля під’їзду або власного магазину, допомогти зайти у транспорт – це майже нічого не вартує, але може вплинути на чиєсь життя.

Матеріал Центру громадського моніторингу та контролю