На світлині родина, яка живе в маленькому селі Ільківці. Маша, Денис і Даня.

У селі всього дев’яносто дев’ять дворів та триста мешканців-трударів, які вирощують картоплю, коріандр, просо. До центру ТГ Теофіполя чотирнадцять кілометрів. До залізничної станції – двадцять два. Поруч школа, клуб, бібліотека, амбулаторія та медичний пункт.

Маша з Денисом познайомилися в мережі, зустрілися в місті танцюючих фонтанів (Вінниця) і враз закохалися. Побралися, народили Даню, почали хазяйнувати. Сіяли на зиму люцерну та конюшину, вбирали ялинку, а потім фотографувалися в однакових светрах зі смішними кирпатими гномами. Саджали та копали картоплю. Денис усе їздив по заробітках, Маша вчила малого розрізняти дні тижня та пори року. Ранньою весною водила в ліс, де конвалії та переліски. Висаджувала в садку в’юнку троянду та рудбекію. Збирала калину, повну важкого гіркуватого соку. Денис обожнював рибалити, частенько брав із собою сина. Поверталися веселі, обвітрені та з сіткою сріблястих карасів. Після вечері грали у «Фортуну» чи ходилки-бродилки. Уявляли, як Даня піде в перший клас.

У січні двадцять третього року Денис отримав повістку зі словами: «От і моя черга прийшла». Маша все нарікала: «Ти ж в армії не служив», – та чоловік був налаштований рішуче. Навчали новобранця два місяці й відразу на «нуль» (воював на Бахмутському напрямку). Коли дзвонив, про війну – жодного слова. Усе про буденне: зійшов сніг, зацвів горошок, сосни поскидали голки. Цікавився, що задають у школі та чи зорали город.

У відпустку приїхав наприкінці вересня (дуже хотів привітати сина з днем народження). Обійняв, допоміг задути свічки й повіз родину в Карпати, адже до цього ніколи не подорожували. Усе робота, худоба, жнива, а жити, як виявилось, слід одним днем, бо другого може й не бути. На подорож залишилось всього чотири дні, але встигли побачити канатну дорогу, мотузковий парк, родельбан. От тільки Маша постійно поглядала на годинник, у якому дрібушили стрілки. Денис страждав від безсоння.

Весь грудень коханий перебував на нулі, бо не було ким замінити (хлопці тридцять днів не милися, а про гарячу їжу навіть мови не йшло). Того ранку повернулися в бліндаж перепочити й враз заснули. Так і загинули втрьох у результаті прямого влучення. Під час впізнання показали лише половину обличчя. Іншу половину з’їла війна.

Даня постійно перепитує, де зараз тато: “Точно на небі? А завтра? Теж буде там?” Маша обіймає малого, ковтає сльози й переглядає світлини. На одній з них родина вмостилася на клітчатому синьому пледі, а за спиною задрапований снігом сосняк. На іншій стоять на березі холодного озера, до якого прилетіли білі лебеді. Вітер різкий, лайливий, вода роз’ятрена, занепокоєна, Даня напрочуд щасливий. Поруч мама й тато, на голові тепла синя шапка, на водному плесові погойдуються птахи. Дерева за спиною ще геть розхристані, барнаві, але в повітрі передчуття весни.

От і знову… передчуття весни, лише Денис її вже не відчує…

Ірина Говоруха