— Коли мені показали фотографію цієї ноги, спочатку був шок від побаченого, а потім жах від того, що це у вінницькому інтернаті, — чесно зізналась «33-му каналу» Наталя Заболотна, перший заступник начальника Вінницької обласної військової адміністрації.

— Це тепер я розумію, що то нормальна реакція людини без медичної освіти. Та коли почала з’ясовувати, то виявилось, що не догани персоналу інтернату треба давати, а подякувати. Бо саме завдяки працівникам соціального закладу чоловік має дві ноги, йому не ампутували уражену ногу. Як він цього просив… Десять років, уявіть — десять (!), він живе з цим діагнозом у Яришівському психоневрологічному будинку-інтернаті. Розголошувати діагноз не маємо права. Зважаючи на специфіку хвороби, нога пацієнта перебуває в контрольованому стані: немає нагноєння або запалення, ні загрози життю. Скажу більше: ця хвороба не є рідкісною і цей випадок не є одиничним. Сама цікавилась у лікарів: чи можна вилікувати? Ні. Проте можна підтримувати у прийнятному для па­цієнта стані за допомогою лікарських засобів, зміни положення ноги та дотримання гігієни, аби не інфікувати поверхню ноги. Це й робить персонал інтернату. А значить — правильне лікування і правильний догляд, адже шкіра потребує постійної дезінфекції.

Чому ж фото хворої ноги побачила Україна? А ось тут питань виявилось більше, ніж відповідей. «33-й» спробував розібратися. Як і про те, чим обернеться скандал для інтернату на краю області — в селі на кордоні з Молдовою.

Моніторинг Омбудсмана: хто ж ініціював перевірку?

«Померлі від серцевої хвороби підопічні отримували за життя ліки без належного контролю та не були забезпечені консультацією кардіолога», — із таким заголовком 1 квітня вийшла публікація Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця.

Далі — більше: «Кричущі порушення прав людини виявили працівники Офісу Омбудсмана в Яришівському психоневрологічному будинку-інтернаті на Вінниччині. Негайно ініціював перевірку закладу одразу, як отримав звернення щодо неприпустимої ситуації з підопічними… Негайної госпіталізації потребував підопічний, в якого була збільшена ліва нога. Він скаржився на постійний біль та важкість пересування. Відсутність потрібних знеболювальних та лікування призводить до порушення права людини на належне поводження…» І ще про 27 смертей — «у більшості з ішемічною хворобою серця», та про те, що під час повітряної тривоги не евакуюють підопічних в укриття…

А вже 4 квітня офіційний коментар від ОВА надала Наталя Заболотна. Про всі згадані факти, які оприлюднив Дмитро Лубінець.

Спочатку про ногу.

«27 лютого моніторингова група, до якої входили представники Головного управління Національної соціальної сервісної служби у Він­ницькій області та представник Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю у Вінницькій обласній державній адміністрації, засвідчила проведення медичного огляду. Під час огляду лікарі підтвердили, що захворювання ноги є хронічним, тому підопічному запропонували госпіталізацію до медичного закладу. Проте він категорично відмовився та виявив бажання залишитися «вдома». Так 73-річний чоловік називає будинок-інтернат. На момент огляду він був спо­кійним, відповідав чітко, добре орієнтувався, такий висновок зробив лікар-психіатр.

Персонал закладу не допустив погіршення його стану. На цьому наголошують хірурги, судинні хірурги, дерматологи і рекомендують у подальшому продовжувати раніше призначені методи лікування».

«Деяких літніх жінок можна було нести просто на руках…»

За словами Наталі Михайлівни, наразі в інтернаті проживає 150 людей (із внутрішньо переміщеними особами). Усі мають інвалідність. Кожен уклав декларацію із сімейним лікарем Яришівського центру первинної медико-санітарної допомоги. В усіх актуальні результати повного медичного огляду.

Лікарських засобів та засобів гігієни достатньо. Є й специфічні препарати за діагнозами клієнтів. Підопічним, яким призначено медикаменти з діючою речовиною «клозапін», проведено гематологічний контроль, як і вимагає Міністерство охорони здоров’я України.

Кожен забезпечений особистим одягом, трьома комплектами індивідуальної постільної білизни, двома рушниками, всі речі промарковані та періодично знезаражуються в дезінфекційній камері. Заміна постільної білизни та одягу проводиться за мірою забруднення, але не рідше одного разу на тиждень.

8 грудня 2022 року заклад придбав 64 нових ліжка для осіб з інвалідністю. Конструкція та матеріал, з якого вони виготовлені, відповідає вимогам.

Щодо смертності. У період з 2022 по 2024 роки в закладі померло 27 клієнтів. Усі були старші 60 і навіть 70 років, і вони прожили в інтернаті «тривалий період свого життя». По кожному є висновок судмедекспертизи. Середній показник смертності у Яришівському психоневрологічному будинку-інтернаті не відрізняється від показників у інших інтернатних закладах області.

— Хочу нагадати, що Вінниччина прийняла 1350 пацієнтів з психоневрологічних закладів Донеччини, Луганщини, включно і маломобільних, — розповідає Наталя Заболотна. — 421 пацієнта доставили транзитом. Багатьох транспортували волонтери. Зрозуміло, що на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, був неможливим належний догляд за клієнтами. Бути під обстрілом та сам процес евакуації — вже стрес. Для людей похилого віку з хронічними захворюваннями взагалі будь-які зміни даються важко.

Ми всі стали вразливішими до хвороб, зросли випадки серцево-судинних захворювань не лише в будинках-інтернатах. Інфаркти у 30-річних частішають…

— Наталю Михайлівно, сьогодні евакуюють жителів із Сумської області. Теж до нас?

— Ні, з Сумської області таких пацієнтів не евакуюють — лише дітей. У нас є домовленість з Херсонською областю про евакуацію, знову ж таки, 15 маломобільних людей, які будуть розміщені в соціальних закладах області. Взагалі 43 потребують евакуації. Власне, Вінниччина — одна з тих областей, яка прийняла найбільшу кількість саме таких важких пацієнтів. Особисто була присутня, коли їх зустрічали на вокзалі з евакуаційних потягів… Деяких літніх жінок можна було нести просто на руках… Вони не мали належного догляду, коли почалась окупація. Я хочу подякувати медперсоналу наших закладів, які роблять все можливе для того, аби привести до нормального стану людей, яких ми приймаємо із зон бойових дій.

— Чому саме Вінниччина приймає?

— Тому що Вінниччина відчуває свою відповідальність. Розуміємо, що маємо діяти спільно.

— Хто фінансує?

— На це не дають додаткові кошти. Фінансування — за рахунок обласного бюджету. Це додаткове навантаження на персонал, тому деякі області не хочуть цього робити. Легше сказати, що немає місць, а ми створюємо нові місця, закуповуємо ліжка, залучаємо міжнародні фонди. Торік відкрили п’ятий поверх в геріатричному від­діленні обласного пансіонату у Вінниці, де якраз і розміщені клієнти із зони бойових дій. Зараз йде ремонт на четвертому поверсі — за рахунок співпраці із Червоним Хрестом. Завдяки домовленості начальника обласної військової адміністрації Сергія Борзова із нашими побратимами з Ліберецького краю Чеської Республіки буде відремонтований і третій поверх. Слідкуємо за новинами з прикордонних областей — Сумської, Харківської... Готуємось до того, що скоро будемо приймати і звідти...

— Водночас на Вінниччину їдуть з перевірками. Ви знали про візит з Офісу Омбудсмана в Яришівку?

— Це стандартна процедура перевірок уповноважених. Звичайно, хотілось, аби інформація у соцмережах була повною, щоб у читачів і у всіх, хто бачить такі світлини, не виникало додаткових запитань. І головне — уникнути маніпуляцій потім.

Хвора людина літнього віку скаржиться, бо їй важко. Звісно, з такою хворобою нелегко. Але це ще й демотивує персонал, а війна — не той час, коли можна піддаватись емоціям. І нам тут справді нема кому говорити про втому — або воюють, або чекають, або рятують, або просто живуть там, де чи не щоночі накривають ракети…

Фото хворої ноги дійсно кричуще. Воно викликає збурення і агресію стосовно персоналу. А я знаю, що з 2022 року у Вінницькій області, на відміну від тих закладів, з яких ми приймали (там кілька місяців за людьми не було догляду — авт.), жоден директор соцзакладу, жоден працівник не залишили своїх місць і продовжили допомагати підопічним. Якби цього не було, то мали б катастрофічні цифри смертельних випадків. Давайте говорити відверто: в інтернатах лікарі отримують зарплату в рази нижчу, аніж у медзакладах. Сьогодні це не унормовано на законодавчому рівні…

А перевірка Уповноваженого завершена, чекаємо публікації звіту. Тоді буде створена комісія. По кожному пункту буде перевірка, і про виправлення кожного недоліку треба буде проінформувати Офіс Уповноваженого.

— Серед недоліків вказували укриття…

— Укриття якраз там є. Село Яришівка знаходиться у кількакілометровій зоні на кордоні з Молдовою — досить віддалений населений пункт. Будівля інтернату — одноповерхове приміщення. Хоча у більшості одноповерхових закладів немає підвалів, і це проблема для тих самих дитсадочків, але тут є — укриття облаштоване. Але я так розумію, що під час перевірки туди усі не спускались. Днями провели нараду з усіма директорами соцзакладів, нагадали, що під час повітряної тривоги вони не мають змушувати, але інформувати і спускатися в укриття зобов’язані разом із підопічними.

«Мені жаль директора, що його так «тролять». За що?!»

Але якщо Наталя Заболотна бачила ногу підопічного лише на фото, то Руслан Імереллі бачив її «наживо». І не раз.

Ще у 2021 році моніторинговий візит до закладу здійснили представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини разом з Представником Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю у Вінницькій обласній державній адміністрації, головою Всеукраїнської громадської організації осіб з інвалідністю користувачів психіатричної допомоги «ЮЗЕР» Русланом Імереллі. Він згадує, що тоді підопічному запропонували прооперуватися, але він відмовився. Письмово.

— Якби була критична ситуація сьогодні, чоловіка б прооперували, — запевняє Руслан Імереллі. — Я був в інтернаті тепер. Так довбати директора інтернату, що знаходиться в цій глушині, і де, ймовірно, сам директор багато чого робить... Ресурсів нема, лікарів нема, був психіатр — забрали на фронт, стара техніка, яку постійно ремонтують... Великий сад. Причому ми приїхали і бачили, як його обрізають — обрізають правильно. Їдальня в ідеальному стані, там виправили всі зауваження після мого попереднього приїзду. Годують так, що я б сам хотів, щоб мене так годували — п’ять разів на день. Бо ж написали, що їх не годують, і вони всі схудлі й у поношеному одязі.

Ось ще що! Там ще було зазначено, що один чоловік телефонував на «гарячу лінію» в Міністерство соцполітики, скаржився. Я до нього підходжу, а він сходу: «Я не телефонував!!!» Його вже дістали запитаннями. В Яришівському інтернаті після цього моніторингу були усі, дільничний поліцейський теж… Виявилось, що хтось взяв телефон підопічного, подзвонив і назвав його прізвище.

Я, коли заступив на свою посаду, то об’їздив усі інтернатні установи в області. Не просто з перевіркою, а сказав, що потрібно зробити. Людям треба підказати, як правильно. Фактично мої поїздки спрацювали, не повністю, але за можливістю виправили недоліки. Яришівський інтернат — не серед гірших.

А те, що сьогодні виник скандал з фото, то однією з причин є людський фактор, однозначно. Знаєте, що ще зробили директору інтернату? Під ворота накидали курку, голубів… Гармидер наробили. Я його запитував, чи викликав дільничного. «Навіщо?» Він насправді дуже скромний. При всій моїй прискіпливості, ви ж знаєте, що я приїжджаю не просто так, але, зважаючи на все це, мені жаль директора, що його так «тролять». Причому «тролять» по повній. За що?! Село ж все знає.

Як сказала Наталя Заболотна, коли ми прощались: «Війна закінчиться. А люди розділяться, хоча важко буде всім… Але не всім буде соромно. Людяність не ампутують».

Олександра МАЄВСЬКА