Ця активна жінка всюди встигає, слабкозорість їй не заважає.
Першого травня відзначається Міжнародний день праці. Із цієї нагоди варто згадати про 68-річну вінничанку Валентину Порицьку. Вона вже 53 роки трудиться на вінницькому підприємстві незрячих. Адже Валентина Олександрівна Порицька є людиною з інвалідністю по зору першої групи.
— Іншої роботи я ніколи не мала. Закінчила спецшколу-інтернат для слабозорих дітей. Прийшла на підприємство Українського товариства сліпих ще у 16 років. Робила корки для пляшок, а зараз намотую котушки. Працюватиму, поки дозволятиме стан здоров’я, — розповідає Валентина Порицька.
Жінка каже, що їй подобається і сама праця, і доброзичливий колектив на підприємстві. Коли потрібна допомога, сприяють зрячі колеги по роботі – майстри, робітники, комірник.
— Колись було працювати цікавіше, – зізнається Валентина Олександрівна. – До важливих свят проводилися змагання серед працівників — хто більше виготовить продукції. Всі прагнули зробити більше норми, але я нерідко перемагала. А ось зараз інші часи — підприємство, на жаль, не повністю завантажено. Працюємо лише тоді, коли є замовлення.
У Валентини Олександрівни — дві дочки, троє онуків. Донька, зять і двоє онуків проживають разом із нею. Її оточує сімейний затишок.
Але згадати молодість завжди приємно. Валентина активно займалася спортом і мала серйозні досягнення.
-20 років я активно займалася плаванням і легкою атлетикою. Була чемпіонкою України і навіть чемпіонкою і призеркою СРСР серед незрячих спортсменок. Також займалася веслуванням, голболом (гра для слабозорих, де є дзвіночок), шашками. А ось зараз виступати в змаганнях ветеранів особливого бажання не маю, — продовжує Валентина Порицька.
Жінка має й інші різноманітні таланти і захоплення. Вона співала у хорі, перебувала в ансамблі. А зараз Валентина Олександрівна займається громадською діяльністю. Зокрема, разом із колегами вона провідує лежачих вінничан із вадами зору, усіляко їм допомагає.
Ірина МИХАЙЛЮК
