— Сьогодні для усіх свідомих українців найголовніше: коли закінчиться війна і за яких обставин. Верховна Рада до листопада продовжила військовий стан, і цього ж місяця відбудуться вибори президента в США. Чи пов’язані ці дві події? І чи вплинуть вибори в США на ситуацію на фронті?

— Сполучені Штати Америки, Європейський Союз – це найбільші партнери та союзники України в цій війні. Допомога, яка надається Україні, спрямована на два основні напрямки. Перше — це озброєння, що формує лінію фронту та зберігає життя наших військовослужбовців. За цих 2 роки війни допомога в грошовому еквіваленті становила майже 100 млрд дол. І другий напрямок — це макрофінансова підтримка, яка забезпечує нашу життєдіяльність і спрямовується на погашення величезного дефіциту бюджету. У 2022 році ця сума становила 22 млрд дол., в минулому році — 41 млрд дол., а в цьому році така допомога очікується в межах 42 млрд дол. Саме з цих коштів забезпечується виплата пенсій, заробітних плат, ми маємо стабільні обмінний курс та макроекономічні показники.

Тому зрозуміло, що від того, яка політика буде реалізовуватися в Америці, у значній мірі вона буде впливати на майбутнє України уже з наступного року. Дуже важливо, щоб Україна як держава мала двопартійну підтримку – як республіканців, так і демократів.

Щодо безпосередньо передвиборчих президентських перегонів, то вважаю рішення Джо Байдена правильним, це створить певну динаміку у виборчому процесі і певну альтернативу для дискусій, і, як на мене, від цього Україна лише виграє. Уважно відслідковував діяльність Камали Гарріс як кандидата від Демократичної партії, і вважаю, що це людина абсолютно підготовлена. Будемо бачити, яку вона сформує команду. Але переконаний в тому, що вона — більш прогнозований кандидат на посаду президента, ніж містер Трамп з його непослідовністю та різкими висловлюваннями. У будь-якому разі, ми повинні зрозуміти, що це вибір американського народу, і повинні його поважати.

— А що з виборами в Україні: всі говорять, що не на часі, але більшість по­літсил уже активно до них готуються. Ваша думка — коли і за яких обставин українці зможуть переформатувати владу?

— Ми повинні зрозуміти глибинні процеси, які відбуваються в українській політиці. Це не просто тема виборів, це питання довіри до державних інституцій. По соціології, лише в межах 10% українців довіряють уряду і Верховній Раді. За таких обставин, яке б рішення ними не було прийняте, воно на 90% буде сприйматися українцями з підозрою та недовірою. Тому виникає логічне запитання: як подолати цю прірву? У демократичному суспільстві передбачені вибори — дострокові, чергові. Як правило, після виборів рівень довіри до парламенту зростає до 60 — 70%. Але в Україні війна… Ми говоримо про те, що провести вибори під час воєнного стану неможливо. Світова практика напрацювала певний алгоритм у таких ситуаціях. Наприклад, уряд Черчилля з початку війни з Німеччиною створив військовий кабінет, до нього увійшли опозиційні лідери парламентських фракцій, і який успішно діяв до кінця війни. Інший приклад — уряд національної єдності в Ізраїлі. Туди також увійшли усі опозиційні лідери і разом несли спільні відповідальність за безпеку країни. Це той альтернативний шлях, по якому могла б піти Україна з початку військової агресії або, принаймні, на сьогоднішній день.

Але в Україні так не сталося, не хочу говорити про причини. На сьогоднішній день є умовна парламентська більшість, яка підтримується певною частиною депутатських груп, які ухвалюють відповідні рішення. Так ось, довіра до цього парламенту і до того уряду, який вони створили, — 10%. Як вийти з цієї ситуації? Це питання сьогодні повинно турбувати усіх відпо­відальних полі­тиків України. Цілком очевидно, що проводити вибори за діючого законодавства неможливо. Але днями мав іншу дискусію, де люди запитували: невже не реально провести вибори у Вінниці, Львові, Тернополі та інших тилових містах? Ми бачимо, що є окремі території, де вибори можливі. Бачимо також, що у інших країнах використовують сучасні технології для голосування, де голосування може тривати тиждень. От ми навчилися використовувати «Резерв плюс» або «Приват 24», очевидно, що можна застосовувати і ці способи для волевиявлення громадян під час виборів. Можливо, потрібно прийняти окремий закон про вибори в умовах військового стану? Тобто це те, що регулюється законодавством з точки зору по­літичної волі. Тому сьогодні дуже багато залежить від політичної еліти в Україні та їхніх консолідованих рішень відносно цього.

По-друге. Ще рік тому ніхто не говорив про якісь мирні перемовини, умови припинення вогню. А сьогодні про це говорять дуже багато і з різних позицій, зокрема у Міністерстві закордонних справ лунають заяви президента з цього приводу. Зрозуміло, що Україна ніколи не піде ні на які домовленості, що будуть визначати втрати наших територій. Якщо й будуть якісь перемовини за участі посередників, то на першому етапі вони зупиняться на лінії розмежування — тобто лінії фронту. Решта домовленостей будуть відкладатися, і будуть великі дискусії у цій частині. Не виключено, що військовий стан залишиться лише у прифронтових територіях. Якщо так станеться, то у більшій частині держави можуть відбутися і вибори президента, і Верховної Ради, і до органів місцевого самоврядування.

Не треба негативно ставитися до того, що окремі політичні сили почали працювати на майбутні вибори — це демократичний процес, і вони зобов’язані працювати зі своєю категорією виборців. Потрібно також розуміти, що спрогнозувати, які з тих політичних сил, які формували Верховну Раду, залишаться, а які проростуть, поки неможливо. Є припущення, що будуть з’являтися якісь політичні проєкти за участі ветеранів, волонтерів та тих, хто опікується цими категоріями населення.

— Ви згадали за органи місцевого самоврядування. Уже більше місяця Вінниччина без губернатора, наскільки це серйозно під час війни?

— В Україні немає посади губернатора. У нашій державі є голова обласної військової адміністрації, яку він має створити, яка повинна бути організована відповідними комунікаціями і яка повинна злагоджено працювати. Якщо попереднім головою була сформована така команда, то немає причин, які б могли негативно відобразитися на діяльності Вінницької військової адміністрації.

 — Останнім часом деякі ЗМІ, телеграм-канали серед потенційних кандидатів на посаду голови Вінницької ОВА називають і прізвище Коровій. Ви готові повернутися на найвищу посаду в області, яку займали у 2014-2019 роках на початку великої війни?

— Без коментарів.

Єдине хочу зауважити, що тоді своє призначення розцінював як мобілізацію для стабілізації суспільно-політичної ситуації в області, виконувати комплекс мобілізаційно-підготовчих робіт і третє — сформувати команду, яка б давала можливість створювати стимули для розвитку усього комплексу галузей Вінницького регіону. Закінчивши свою каденцію, передав повноваження іншому голові, тоді область розвивалася чи не в кожній галузі. Але люди зробили інший вибір.

З мого боку неетично коментувати те, що стосується посади голови.

— Добре, а чого очікувати вінничанам поза політикою? Бо хтось боїться блекаутів, хтось курсу долара… Чи гірше вже не буде?

— В Україні зруйновано майже 80% генерації теплових електростанцій, а загалом 30% промислового потенціалу. На початку війни Україна увійшла в енергетичну систему Європейського Союзу. Чому? У нас ввечері пік навантаження відбувається на 3 години швидше, ніж, наприклад, в Іспанії чи Португалії. Коли Україна стала частиною єдиної енергетичної мережі, то цей пік навантаження через перетік електроенергії повинен був йти з Іспанії чи Португалії в Україну. І навпаки. Це обліковують і визначають питання імпорту та експорту електроенергії. Такий обмін має велике значення, тому що в Україні є атомна енергетика. Її особливість в тому, що неможливо протягом дня змінювати її потужність. До війни атомна енергетика покривала 60% споживання електроенергії. А залагодження піків навантаження відбувалося з теплової генерації.

Коли почався процес руйнації української генерації, фактично погодинними графіками регулюється навантаження на наші атомні електростанції. Хоча відновлюються енергоблоки, але гарантії, що нічого більше не прилетить, ніхто не дає… Тому раджу людям не шукати тут крайніх, не вірити ІПсО про продаж української електроенергії за кордон, а набратися терпіння і подбати про альтернативні джерела — генератори, акумулятори, тим паче, що є державні програми.

Що ж стосується загальної макроекономічної ситуації в країні, то відповідно до домовленостей з європейськими союзниками, США, Японією, Міжнародним валютним фондом, Україна у цьому році отримає 42 млн дол. прямих грантових та кредитних коштів, що дасть можливість збалансувати видатки державного бюджету, а це майже 50%. Це свідчить про те, що ми можемо втримати макроекономічну стабільність. Більше того, якщо в першій половині року надійшло 16 млрд дол., то у другій половині очікуються надходження в розмірі 26 млрд дол. Плюс приріст експорту сільськогосподарської продукції, який у нас традиційно припадає на кінець року. Тобто Україна ще буде мати валютну виручку. Тому хочу закликати громадян не вестися навколо спекуляцій про можливий дефолт в Україні.

Так, в України були кредитні зобов’язання перед міжнародними кредиторами, але на минулому тижні було досягнуто домовленості щодо реструктуризації цих кредитів. Вдумайтесь, 9 млрд дол. нашій державі взагалі списали, а на тих 13 млрд дол., що залишилися, будуть випущені нові єврооблігації, але з терміном погашення до 2029 року.

Що ж стосується 2025 року, то тут, звичайно, є ризики, які напряму залежать зокрема і від виборів у США. Але вже сьогодні є інформація, що країни G7 розглядають можливість фінансової допомоги Україні на 50 млрд дол., за рахунок заморожених активів країни-агресора. Тобто уже йде робота на 2025 рік.

— Ми поговорили про матеріальне, тепер хочеться про духовне. Для вірян Православної Церкви України та усіх свідомих українців відкритою раною залишається не врегульоване на державному рівні питання з так званим «московським патріархатом». Чому нардепи, нарешті, не можуть поставити жирну крапку у цьому питання? І чи довгоочікуваний Закон знизить градус напруги у суспільстві навколо цієї проблеми?

— Для того, щоб дати відповідь на це запитання, хочу зробити невеличкий екскурс в історію. Після фактично рейдерського захоплення Київської митрополії наприкінці 17 століття в України було багато спроб відновити свою державність і свою церкву. Надання Томосу Православній Церкві України у 2018 році має глибокий сакральний зміст. Це своєрідне освячення України на її державність. Ось чому російська церква вкидала великі фінансові ресурси — на підкуп, залякування, щоб блокувати цей процес. Як колишній голова Вінницької обласної адміністрації, це проходив у 2019 році і дуже добре знаю, які вкидалися ресурси, щоб дискредитувати цей процес. Та попри маніпуляції та залякування 80% вінничан довіряють Православній Церкві України. Питання, чому ж тоді більшість великих храмів у Вінниці досі під юрисдикцією УПЦ (МП)? Бо до церкви ходить лише 1% вірян… Потрібен хтось, хто буде генерувати цей процес — це або самі люди, або влада, перш за все, місцева. А окремі політики керуються принципом, де більше церков, сподіваючись, що наявність церков дає можливість отримати електоральну базу. Насправді це не так. Тут ще одна є проблема: коли наші воїни будуть повертатися з війни, вони будуть дуже гаряче реагувати на все те, що пов’язано з московським чи російським. Це може спровокувати конфліктні ситуації. Розумію, що є норми Конституції, де церква відокремлена від держави. Але було б добре, щоб органи місцевого самоврядування створили альтернативу — нові парафії Православної Церкви України.

Щодо законопроєкту, то і тут не обійшлося без політизації. Якщо уважно почитати норми цього закону, то він фактично визначає лише процедурні засади, як призупинити дію тієї чи іншої парафії. Мова не йде конкретно про московський патріархат, а лише про застосування певної процедури до тієї парафії, яка має відношення до рпц. Таким чином, уповноважений орган управління має звернутися до Адміністративного суду, щоб довести, що парафія має відношення до московського патріархату. Потрібна доказова база і фінансовий ресурс для судового мита. Далі повинна бути експертиза, щоправда, не визначено, хто її може здійснити. Судова тяганина може бути на роки…Враховуючи, що у Вінницькій області нараховується понад 400 парафій УПЦ (колишнього МП), то це робота на десятиліття.

З огляду на це, я б радив і народним депутатам, і місцевим бути більш активними у цьому питанні, допомогти з формуванням нових парафій ПЦУ, спілкуватися з людьми, зі священниками, бо й серед УПЦ є багато патріотичного духовенства та вірян. По-іншому не буде. Бо як сказав мені дотичний до цієї теми експерт, актив УПЦ хоч і декларує, що любить Україну і молиться за її воїнів, але на запитання, чи визнають незалежну Україну чи у складі російської імперії з двоголовим орлом, вони прямої відповіді ніколи не дадуть…

Тому треба дуже добре подумати про майбутнє. І коли нам Вселенським патріархом даровано Томос, ми повинні слідувати цієї дорогою і об’єд­нуватися навколо ПЦУ як духовного цементу України.

Спілкувалася
Людмила ПОЛІЩУК