Щоправда, ще два з половиною роки тому… А першим про це дізнався його батько Віктор Олексійович… зовсім нещодавно… Завдяки своїй небайдужості.

– Я бачив, що усім загиблим Героям України були присвоєні чергові військові звання посмертно. Наприклад, вінницькі герої-льотчики, як-от Костянтин Могилко, який посмертно отримав звання полковника… Чому мого сина Юрія забули? Бо він при житті був підполковник, тож посмертно мав стати полковником. Наприкінці лютого я звернувся офіційно стосовно цієї ситуації на «гарячу лінію» Міноборони України. Мене уважно вислухали та пообіцяли розібратись. І дійсно, згодом повідомили — виявляється, ще 24 вересня 2015 року указом міністра оборони України Степана Полторака № 714 моєму синові посмертно присвоїли військове звання «полковник». Звісно, я запитав, а чому ж нас, батьків, рідних і близьких, друзів, колег, владу про це так і не сповістили? Бо вже стільки часу минуло, — обурюється батько Героя Віктор Олексійович. — Чиновник з Міноборони з сумом констатував: на жаль, дехто з посадовців халатно поставився до своїх обов’язків… Така от сумна історія. Я ще попрохав, аби мені офіційно надали цей витяг. Днями я отримав офіційний документ з оборонного відомства… Отже, мій син-Герой врешті офіційно посмертно полковник…

Я хочу запитати: чому ані голова облдержадміністрації, голова Бершадської РДА, інші посадовці усіх рангів та титулів за ці два з половиною роки навіть не поцікавились цим питанням із моїм сином, не зробили свої запити, чому не сповістили мене? Чому на усіх вінницьких та районних стендах пам’яті Героїв України та загиблих на війні України за Незалежність на фотографіях мій Юрій досі підполковник? Чому я, батько, вкотре вимушений знову відстоювати честь та пам’ять сина-Героя? До речі, районна влада теж нещодавно врешті надала мені офіційно відповідь, що до 15 липня цього року у Бершаді планують відкрити погруддя моєму синові — до чергових роковин його загибелі… То невже це не можна було зробити за минулі роки?