Обрізання як обряд посвяти Божеству існував у багатьох народів. У єврейському розумінні кров священна, тому що «кров є душа», кров, що тече з органу, що дає життя, означає посвяту Богові життя, прийнятого як дар. У ізраїльтян цей обряд став знаменувати вступ до союзу Авраама та обраного народу з Богом і мав нагадувати народу про зобов’язання перед Богом.

При здійсненні цього обряду Божественному Немовляті було дано ім’я Ісус (Спаситель), вимовлене архангелом Гавриїлом ще в день Благовіщення Діві Марії.

Син Божий прийняв обрізання, щоб показати людям приклад неухильного виконання Божественних настанов, і щоб ніхто згодом не міг засумніватися в тому, що Він був істинною Людиною, а не носієм примарної плоті, як вчили деякі єретики.

У Новому Завіті обряд обрізання поступився місцем Таїнству Хрещення, прообразом якого він і був.