Про закінчення війни.
Звісно, Трамп підкинув дріжджів у вигрібну яму, коли в запалі передвиборчої кампанії «закінчив» війну в Україні за 24 години.
Але коли язик не вміщується в роті і меле своє ― за базар треба відповідати.
От Трамп і підключив фахівців, які «розтягли» закінчення на сто днів, потім на півроку. Потім про терміни всі заткнулися, натомість випірнула нова ідея: послухати європейців.
А от слухати можна роками. Бо війна йде в Європі, а Трампу в Мар-а-Лаго не дме з жодного кутка.
Тим більше, що ідея переселити палестинців з сектору Газа х.з. куди і набудувати там готелів ― більш приваблива для Трампа, як для колишнього девелопера і нинішнього ріелтера.
Я ж для себе намагаюся відповісти на питання: є чим примусити Путіна до закінчення війни? Окрім зброї і хлопців з ЗСУ.
І тут я згадав «Сімнадцять миттєвостей….».
Сам серіал ― суцільна розлога клюква. Навіть примружений Штирлиць, знятий суб’єктивно, не витягує. Один пастор на лижах ― як «вітання» русскага православ’я католікам ― чого вартий
Але в одному епізоді Юліан Семенов таки попав в десятку.
Це там, де в купе поїзда Штирлиць веде діалог з генералом. Передивіться, воно того варте.
Генерал говорить, що це починати війну не страшно. І померти не страшно, якщо скопом. А от говорити про мир ― страшно. І боягузи говорити про мир не будуть. Вони краще самі здохнуть і потягнуть за собою всіх.
Путіну закінчувати війну ― це зсукати мотузку, влізти у петлю і відштовхнути табуретку.
Так, «глубінному народу» скажуть, що царь СВО розпочав, достіг цєлі і тепер СВО закінчує. І пропагандони і справді почали цей народ розминати. Вже доручено створити музей війни. Новой «отєчєствєнной»
Але питати з Путіна будуть не самки на білих ладах, і не обрубані «герої СВО».
Путін вивернув кишені поплічникам, хоча у 22-му році пообіцяв набити їх доверху.
Інфляція і Набіуліна ― два колеса велосипеда, які везуть московію у прірву
Кавказ сидів міцно на імперському цепу ― тепер там плюють на Москву.
Вірменія і Азербайджан крутились на московській орбіті ― тепер крутять дулі.
Придністров’є гарантувало якийсь плацдарм ― тепер одною ногою в Молдові.
Крим був «непотопляємим авіаносцем» ― тепер «непотопляємий авіаносець» Новоросійськ.
По Чорному морю москальський флот гуляв, як по буфету, ― тепер його залишки ховаються під Батумі.
Абхазія ― ще не ворог, але вже і не васал.
Фінляндія…. За нею Швеція….
Туреччина ― окрема історія. Ердоган вже навіть не бруднить рук об Путіна, а доручив добивати його Алієву.
Сирія ― било ваше, стало Ердогана.
В Хамас ввалили стільки зброї. І частина її вже воює проти Путіна. Дякуючи Ізраїлю.
Російський автопром вбитий наглухо.
Газпром ― збитковий.
Роснєфть глушить свердловини.
Нафтогони, газогони, НПЗ, перекачуючі станціі ― все це вирізається методично і неухильно. До позначки «0».
Якщо росіян до 22-го року не пускали тільки до п’ятьох країн ― зараз не пускають нікуди. А північна Корея клепає лежаки в очікуванні туристів.
В общім, Путіну закінчення війни хотілося б, але ціна миру ― його смерть.
Питання лише в тому: чи перестала його «еліта» бути боягузами? Чи готові вони проміняти свого вошдя на більш-менш прийнятні умови залишку свого існування?
А щодо глубінного народу і ядерної зброї…то, по першому питанню, Китай надішле палички, Японія ― рис, Аргентина― кукурудзу, а Америка ― ножки Трампа. А бражку вони і самі вміють робити.
По ядерній зброї. Ще живі співробітники Южмаша, які робили останні регламенти на російських пускових майданчиках. Вони ― в темі і сплять спокійно
За тридцять з гаком років гептіл пороз’їдав стінки ракет, а щури догризли дроти управління.
А Орєшнік не літає.
В. Душко
