Чи думав Петро Чайка, український козак з-під Полтави, що його онук, названий також Петром  на честь діда, буде відомий всьому світу? Навряд чи. Сам Петро Чайка був знатним козаком. Він навчався у знаменитій Києво-Могилянській академії. Пізніше змінив прізвище на більш «благородне» – Чайковський.  Ілля Петрович, його син, був геологом, викладав у Гірничому інституті у Санкт-Петербурзі.  А от  другий син  Іллі Петровича, Петро Ілліч Чайковський (1840-1893) став великим композитором, перед творчістю якого весь світ схиляє голову.

Геніальність справедливо називають відхиленням від норми. Видатний  композитор мав ці відхилення не тільки у творчості, але й у особистому житті. Жодній жінці за все життя він так і не зміг подарувати справжнього кохання.

Мільйонершу фон Мекк підкорила  музика Чайковського

18 грудня 1876 року композитор раптом  отримав листа із Браїлова із запаморочливим запахом дорогих парфумів. 36-річний професор Московської консерваторії перечитував хвилюючі рядки: «Ми­ло­сти­вый го­су­дарь Петр Иль­ич! Го­во­рить Вам, в ка­кой вос­торг ме­ня при­во­дят Ва­ши со­чи­не­ния, я счи­таю не­уме­ст­ным, по­то­му что Вы при­вы­к­ли и не к та­ким по­хва­лам, и по­кло­не­ние та­ко­го ни­чтож­но­го су­ще­ст­ва в му­зы­ке, как я, мо­жет по­ка­зать­ся… смеш­ным. Ска­жу толь­ко и про­шу ве­рить это­му бу­к­валь­но, что с Ва­шею му­зы­кою жи­вет­ся лег­че и при­ят­нее. При­ми­те мое ис­тин­ное ува­же­ние и са­мую ис­крен­нюю пре­дан­ность».

Автором  ніжного листа виявилася… мільйонерша й баронеса Надія фон Мекк (1831-1894), дуже оригінальна і самовпевнена дама. Про неї  композитор уже чув від свого друга, відомого скрипаля Йосифа Котека, уродженця Кам’янця-Подільського. Баронеса замовила Петру Іллічу кілька невеликих музичних творів. Щедро заплативши за них, жінка разом із гонораром переслала митцю коротке, пристрасне послання.

Незабаром багата покровителька впевнено перейшла ту невидиму грань, що розділяє дружбу та пристрасть. «Дай­те мне Ва­шу фо­то­гра­фию. Мне хо­чет­ся на Ва­шем ли­це ис­кать тех вдох­но­ве­ний, тех чувств, под вли­я­ни­ем ко­то­рых Вы пи­са­ли му­зы­ку, что уно­сит че­ло­ве­ка в мир стре­м­ле­ний и же­ла­ний, ко­то­рых жизнь не мо­жет удо­в­ле­тво­рить… Я до та­кой сте­пе­ни ин­те­ре­су­юсь знать о Вас все, что поч­ти в ка­ж­дое вре­мя мо­гу ска­зать, где Вы на­хо­ди­тесь и… что де­ла­е­те». Саме в цей момент баронеса зуміла, не вразивши гордості композитора, запропонувати йому суттєву фінансову допомогу. Щорічно закохана жінка пересилала Чайковському 6 тисяч рублів ― величезну на ті часи суму, яка дорівнює сьогоднішнім $54 тис.

Їх перше побачення відбулося …теж  у листі. «Поз­воль­те мне, Петр Иль­ич, по­слать Вам мою фо­то­гра­фию. Эта кар­точ­ка до­ро­га мне…» ― читав композитор, заворожено дивлячись на маленький портрет загадкової баронеси. Кучеряве волосся зібране позаду, строге обличчя з доволі жорсткими рисами й живим поглядом, закрита сукня. Сильна жінка із сильними пристрастями трохи налякала Чайковського, який страшенно переживав, що хтось дізнається про його напади (так він називав свій потяг до хлопців). Вони обидва відчували, що «роман у листах» не повинен перейти у справжній інтим. Інакше може настати страшне розчарування. А цього не хотілося ні пані мільйонерші, ні невпевненому в собі музиканту.

Невдале весілля Чайковського закінчилося втечею

Постійні скандали і напади відволікали від творчості, віднімали всі сили. Внутрішні терзання з приводу своєї «порочної натури» не давали Петру Іллічу спокою, а підозрілі погляди оточуючих ранили його чутливу душу. У порядному товаристві його уникали, дивилися скоса. Серед його коханців називали того ж 21-річного скрипаля Йосифа Котека. «Он мне всегда нравился, и я уже несколько раз понемножку влюблялся в него. Это были разбеги моей любви. Теперь я разбежался и втюрился самым окончательным образом. Когда по целым часам я держу его руку в своей и изнемогаю в борьбе с поползновением упасть к его ногам… ― страсть бушует во мне с невообразимой силой, голос мой дрожит, как у юноши, и я говорю какую-то бессмыслицу, – так відверто писав Чайковський брату Модесту в січні 1877 року. «Что мне сделать, чтобы быть таким, как все?» – з відчаєм запитував він у другому листі.

Загнаний в глухий кут композитор вирішує одним махом розрубати цей гордіїв вузол ―у 1877 році він одружується на Антоніні Мілюковій, своїй учениці з консерваторії. Антоніна  висловила тверде бажання вийти за нього заміж, незважаючи на признання самого нареченого в тому, що він є як би не зовсім чоловіком. “Я подробно описал ей свой характер, свою раздражительность, неровность темперамента, свое нелюдимство, наконец, …».
Але сімейна ідилія відразу перетворилась на нестерпну муку. Через три тижні після весілля баронеса фон Мекк стрибала від радості, цілуючи листа від Чайковського. «Как толь­ко це­ре­мо­ния со­вер­ши­лась, как толь­ко я очу­тил­ся на­еди­не с сво­ей же­ной, с со­з­на­ни­ем, что те­перь на­ша судь­ба ― жить не­раз­луч­но друг с дру­гом, я вдруг по­чув­ст­во­вал, что не толь­ко она не вну­ша­ет мне да­же про­сто­го дру­же­ско­го чув­ст­ва, но что она мне не­на­ви­ст­на в пол­ней­шем зна­че­нии это­го сло­ва…». На грунті повного несприйняття своєї дружини у Чайковського розігралася неврастенія, якою він хворів ще з раннього дитинства, і почалися істеричні напади. Зрештою, він вирішив покінчити життя самогубством. У холодну жовтневу ніч він зайшов по шию у Москву-ріку, сподіваючись підхопити запалення легенів і померти. Та обійшлось лише легкою простудою.Через два з половиною місяці шлюб фактично розпався. Чайковський втік від дружини, вирушивши у далекі мандри.

Кінець  платонічного  роману

Живучи в світі божественних звуків, Чайковський ніби спілкувався з Богом. І тільки в ці моменти він був по-справжньому щасливий. Його музиці аплодували у кращих залах Росії і Європи, з нетерпінням чекали «чогось новенького» від іменитого композитора. Але Чайковський поступово занурювався у депресію, він рідко виїжджав у світ,  проводячи весь вільний час вдома. З ним невідлучно перебував Володимир Давидов, Боб, його племінник, спадкоємець і любов останніх років. Він обожнював цього молодого хлопця, але, як і раніше, боявся викриття  та суду.  Шосту симфонію , яку Чайковський присвятив  улюбленому Бобу, музичні критики також називають “Трагедією гомосексуаліста”.

«Закохані» Чайковський і Надія фон Мекк написали одне одному майже тисячу сто листів. Переписка обірвалася раптово: у вересні 1890 року Чайковський отримав останнього листа від баронеси. Жодного докору, жодного натяку на те, що жінка розлюбила композитора.  Буденно Надія Філаретівна повідомила Петру Іллічу про свої матеріальні труднощі й відмовилася й надалі підтримувати його. Це викликало у маестро сильну депресію.

А причина такої несподіваної розв’язки їх ніжних почуттів була проста. Багата покровителька втомилася шукати кохання славетного композитора. До неї доходили чутки про нетрадиційну сексуальну орієнтацію Чайковського. Крім того, власні діти вимагали перестати викидати на вітер сімейні гроші.

Отже, «роман у листах» завершився нічим. Через три роки звістка про смерть композитора вразила баронесу.  6 листопада 1993-го жінка дізналася, що чоловіка, якому вона віддала найкращі роки свого бурхливого життя, більше немає на світі. Чайковського забрала епідемія холери, вважалось, що після того, як він необережно випив склянку сирої води.

Надія фон Мекк не пережила цієї страшної для неї втрати. Постійно мучилася від безсоння, без кінця слухала божественну музику свого «коханого». Через три місяці, 26 січня 1894-го, баронеса померла в Ніцці.

Інша версія  смерті  композитора

У 1980 році музикознавець Олександра Орлова опублікувала статтю з новими  подробицями з біографії Чайковського. Спираючись на  дослідження в архівах різних країн,  Орлова розповіла про те, що у фатальному 1893 між Чайковським і молоденьким племінником графа Стенбок-Фермора почався пристрасний роман.

Розгніваний граф Стенбок-Фермор, близький друг Олександра ІІІ, написав імператору скаргу на композитора. І передав лист головному прокурору Сенату  Миколі Якобі, однокласнику Чайковського по училищу правознавства, яке свого часу закінчив Петро Ілліч.  Засмучений і схвильований шокуючою новиною, яка могла б зашкодити репутації елітного училища, Якобі скликав «суд честі» з однокашників. Після п’яти годин важких розмов Чайковський нібито вийшов з кімнати «суду честі» схвильований і блідий. Рішення «суддів» було суворим: композитор повинен був покінчити життя самогубством, прийнявши миш’як. А симптоми від його отруєння  схожі з проявами холери.
Орлова стверджувала, що вдова Якобі розповіла про це Олександру Войтову, правознавцю зі згаданого училища. А вже він повідав сучасникам  про істинну причину смерті Чайковського.  І хоча ця версія не має твердих документальних підтверджень (їх, напевно, і бути не може), вона дуже популярна серед західних дослідників життя і творчості композитора.