За його словами, ніхто не давав наказу військовим та розвідка не називала часу початку війни.

Відповів і на те, чому не підірвали мости на Чонгар. І чому вони не були заміновані так, як потрібно для оборони.

Після цього сенсаційного інтерв’ю генерал Сергій Наєв отримав бойове розпорядження на посаду командира тактичної групи Велика Новосілка, що на Донеччині.

Багато генералів переконані, що це особиста помста Зеленського. Інші – а чому не задіяти досвідченого генерала на передовій?

Чи так це? Що такого сказав генерал Наєв – далі.

Щоб згадати підготовку до повномасштабного наступу Росії та зрозуміти, чи справді українські військові мали необхідні інструменти для належної оборони, «Українська правда» поговорила з генерал-лейтенантом Сергієм Наєвим. На момент вторгнення він обіймав посаду командувача Сил оборони України.

Ось які думки він висловив.

Рік тому Наєв був звільнений з посади і дізнався про це з новин. Вже після цього міністр оборони Рустем Умєров запросив його на зустріч і запропонував залишитися у Силах оборони для виконання різних завдань.

– З вересня 2021 і до лютого 2022 року в світових медіа партнери попереджали, що вторгнення відбудеться у січні – лютому 2022-го. Як би ви оцінили комунікацію між вищим політичним і вищим військовим керівництвом на той час?

– Те, що я особисто бачив і чому був свідком — навесні 2021 року президент, Верховний Головнокомандувач, прибував у Генеральний штаб, йому доповідали про відповідні плани, і він чув, йому озвучували, які дії сплановані Збройними силами.

– Ви як військовий, напевно, не захочете про це говорити, але тодішній інформаційний фон президенту зараз часто згадують. Промова з шашликами була дуже показовою. Як на все це дивилися військові?

– Військові є членами українського суспільства. Те, що відбувалося в українському сегменті новин, сприймали, як і будь-який інший звичайний громадянин.

– Ви відчували, що політики не вірять у війну, якщо таке говорять?

– Я і мій керівник, генерал Залужний, – військові люди. Ми сприймаємо законом визначений порядок підготовки Збройних сил до виконання завдань за призначенням.

Ми планували, проводили тренування, заняття на полігонах. Потім генерал Залужний віддав розпорядження щодо приведення військових частин у пунктах постійної дислокації у готовність до застосування.

Військові частини не мали права вийти за межі ППД, де вони дислоковані. Але відбулися заходи з отримання озброєння, військової техніки, ракет, боєприпасів, відкликання вій­сь­ко­вослужбовців з відпусток, відряджень.

Коли розпочалося широкомасштабне вторгнення, жоден військовий план ні в Генеральному штабі, ні в жодному органі військового управління не міг бути виконаним, тому що вій­ська внаслідок несвоєчасного і неповного розгортання не зайняли кінцеві положення. Тому плани були, а от бойові дії вже виконувалися не за тими планами, які були створені за мирного часу, а реального положення військ ворога. Це перше.

Друге. Готовність військ до застосування у мирний час може бути виконано тільки в пунктах постійної дислокації і тільки в межах штатів мирного часу.

– Ви якось намагалися донести невідворотність ескалації до політичного керівництва?

– Це не мій рівень доносити. Я самостійно прийняв таке рішення. Головнокомандувач Залужний допомагав, відправляв робочі групи, впливав. 21 лютого стосовно своїх 7 командувачів, 7 угруповань, які були мені підпорядковані, ініціативно і самостійно прийняв рішення я.

– Чи правильно ми розуміємо, що даних української розвідки у вас на той момент не було?

– Кожного дня я отримував відповідне розвідувальне донесення. У загальних умовах йшлося про те чи інше і засвідчувалося, що ударних угруповань навколо країни не було. Ми також пам’ятаємо, що міністр оборони України, якому підпорядковується один із розвідувальних органів нашої держави, зазначав, що на жодному напрямку ударних угруповань не створено.

У чому головне завдання будь-якого органу розвідки? Не просто сказати, як буде відбуватися наступ, а назвати час і дату вторгнення, коли буде ворог наступати. І таких відомостей не було. В українському документообігу стосовно будь-якого військового командування за підписом будь-якого керівника розвідки немає такого документа, де написано, що 24 лютого 2022 року о 4 ранку відбудеться пряма агресія рф проти України.

– Західні ЗМІ тоді посилалися на дані своїх розвідок, які говорили, що українські війська не готові і буде провал. Наскільки це відповідає дійсності?

– Українським законодавством заборонено ділитися воєнними планами з іноземцями будь-якого рівня. Так само і в них – їхні плани вони ніколи нам не покажуть. Про щось дискутувати і повідомляти те, на чому немає грифу таємності, — звісно, таке спілкування відбувалося.

– 23 лютого ви надали письмове розпорядження командувачам. Вже на той момент було очевидно, що буде якесь загострення. Крім того, Путін визнав «ЛНР–ДНР». Що відбувалося у ЗСУ після вашого розпорядження?

– Після цього письмового розпорядження вони продовжили виконання завдань. Вони виходили в ті райони, де в подальшому мали б готуватися до їхнього виконання.

Але 23 числа на мій пункт управління командувачу Сил оборони України не заходила жодна інформація від будь-якої посадової особи, що завтра відбудеться війна.

– Ні від ГУР, ні від Міноборони, ні від кого?

– Ні від кого. Я – командувач Силами оборони України. Я не отримую письмову інформацію, що завтра буде війна. І на моєму пункті управління під вечір, десь 22 година, мій начальник розвідки, полковник, отримує інформацію від друзів неофіційним шляхом.

Йому її пересилає друг на відповідний месенджер. Це розмова двох російських солдатів, і вони між собою обговорюють, що о 6 годині ранку 24 лютого їхній російський безпілотник буде над російською колоною на території Сумської області.

Я запитую свого начальника розвідки: «Ви вірите цій інформації?» Він каже: «Не можу підтвердити чи спростувати». Я якимось внутрішнім переконанням, перебуваючи у вирі цих подій, спілкуюся зі своїми командувачами, живу тією ситуацією, яка є. Я знімаю слухавку і знову кажу 7 командувачам, що, на моє переконання, о 4 годині ранку 24 числа РФ розпочне широкомасштабне вторгнення.

Я ще раз кажу: для того, щоб своєчасно розгорнути сили оборони, необхідний час у ретроспективі за декілька місяців до цього. А те, що відбувалося в ті стислі терміни, це було внаслідок, по-перше, ініціативи, самостійних рішень головнокомандувача ЗСУ генерала Залужного, мене як командувача Силами оборони України, інших командувачів, які проявляли цю ініціативу.

В ту ніч 23-го я прийняв рішення на постановку морських мін в акваторії Чорного моря вздовж узбережжя Миколаївської й Одеської областей. Без всяких рішень про застосування, без правового режиму воєнного стану.

– Давайте про те, що з самого початку найбільше боліло всім: що сталося на півдні?

– У 2014 році, коли відбулася тимчасова окупація Криму, на різні напрямки – в Чернігівську, Сумську, Харківську області, і в тому числі на Кримський напрямок, висунулися війська, так українська армія вживала заходів щодо відсічі агресії.

На Кримському напрямку наші військові нарили трохи окопів, там було декілька бригад, потім вони замінували п’ять мостів на перешийках: два на Арабатській стрілці, які підривалися способом накладного заряду. Безпосередньо на Чонгарі три мости – два автомобільні і один залізничний. Туди заклали вибухівку, трохи більше 1500 мін. Для того, щоб бути готовим для відсічі, там мало лежати зо 200 тисяч мін.

– Але на це не було правових підстав?

– Так. Мова йде про 2014 рік. У подальшому ці бригади з Кримського напрямку пішли на територію Донецької та Луганської областей, на півдні залишилися дрібні підрозділи. Керівництво Збройних сил зверталося, щоб на території Херсонської і Запорізької областей ввели хоча б режим Антитерористичної операції.

Було відмовлено, сказано, що на території Херсонської і Запорізької областей таких правових режимів не буде.

– Хто розмінував Чонгар? Можете розказати, що сталося на Чонгарі і чи є сенс у цьому?

– Цей напрямок підпорядковувався угрупованню військ «Південь», а на цьому перешийку стояв окремий батальйон. І в цьому батальйоні є військовослужбовці, які підривають ці мости. Відповідно, в ніч перед наступом, коли я доводив командувачам, що завтра можливий напад, то в тому числі я сказав командувачу угруповання на цьому напрямку, щоб привели готовність цих мостів до підриву. Підривали мости не роботи – звичайні люди, такі, як ви, такі, як я. І вони це мали робити, коли летіли бомби, ракети…

– Що можна було зробити інакше на півдні?

– Необхідно було ухвалити рішення про застосування Збройних сил, ввести правовий режим воєнного стану.

На території Херсонської й Запорізької областей необхідно було ухвалити рішення, яке було на території Донецької та Луганської областей. Тоді б військове командування копало окопи, клало б міни – не півтори тисячі, а сотнями тисяч.

Перед самою війною необхідно було б внаслідок мобілізації збільшити кількість військ.

– Тривають суди над генералами по Харківщині, як ви до цього ставитеся?

– Неприйнятно, що під час ведення війни розпочинаються судові процеси над військовими керівниками.

– Зараз українські Сили оборони відступають майже на всіх напрямках. Точаться дуже жорстокі бої, зокрема біля Покровська. Багато хто запитує, яким чином можна стабілізувати фронт?

– Є три відповідні складові. Перше: сили – наші воїни, наші військовослужбовці.

Вони мають бути: а) мотивовані і б) підготовлені.

Друга складова – озброєння. Зараз на передньому краї є проблема з підтримки наших воїнів відповідним озброєнням. А український воїн має бути прикритий.

Ну і третій шар – управління. Треба воювати сталими структурами, дивізіями, корпусами, де командир одночасно відповідає і за підготовку свого особового складу, і за застосування.

– Зараз про мирні переговори розмірковують майже всі, в тому числі і президент. Як ви ставитеся до таких розмов, і як це впливає на загальний настрій Збройних сил?

– Настрій Збройних сил такий, що кожен командир, кожен командувач, кожен воїн прагне виконати завдання, зберегти життя на полі бою для того, щоб мати можливість далі виконувати поставлені завдання.

А що стосується мого ставлення до цього, звісно, я би хотів, щоб українська армія мала більше ресурсів і більше можливостей. Але те, що ми залежні від постачання з країн-партнерів, свідчить, що наші можливості на даний час дещо обмежені.

Чи відбудеться збільшення цих можливостей у подальшому? Я буду тільки радий цьому.

– У нинішніх обставинах, наскільки є реальним головне завдання, про яке говорили у 2022–2023 рр. – вихід на кордони 1991 року?

– Ми можемо виконати завдання не тільки виходу на кордони. Ми можемо виконати завдання зі створення буферної зони навколо України. Всі питання полягають у площині ресурсів.

Севгіль Мусаєва,
Євген Будерацький, УП
(друкується зі скороченням)

Ось що повідомив генерал-подолянин Сергій Наєв уже з місця дислокації, куди отримав направлення від Головнокомандувача.

- Прибув на місце виконання бойових завдань. Входжу в курс справ, вивчаю склад сил і засобів. Переді мною – втомлені, але незламні воїни.

Тримаємо оборону не лише зброєю, а й силою духу. Тримаємо стрій, тому що за нашими спинами – ті, кого ми любимо. Ми знаємо, за що воюємо.

Слава Україні!

Сергій Наєв, генерал, Герой України, за оцінками міжнародних експертів, увійшов до 25 військових генералів, найкомпетентніших та найвпливовіших у ЗСУ.

Разом переможемо!