Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Володимиром Ковалем.
24-річний герой загинув 10 червня 2025 року поблизу Добропілля на Донеччині. Повномасштабну війну зустрів у лавах 131-го окремого розвідувального батальйону, де служив старшим розвідником. Воював на Херсонщині, Миколаївщині та Донеччині.
Народився Володимир Коваль 27 серпня 2000 року у Вінниці. Рано осиротів, виховувався в інтернатах, згодом знайшов родину, що стала рідною. Навчався у Літині, Погребищі, закінчив Вінницький коледж НУХТ. Працював автомаляром, проте у 2020 році підписав контракт на службу. Мріяв про військо з дитинства, був патріотом та природженим воїном. Удома його чекали дружина та близькі.
Війна забирає життя найкращих…
7 червня 2025 року поблизу н.п. Катеринівка Сумського району Сумської області, внаслідок влучання FPV дрону, загинув житель селища Сутиски, військовослужбовець КОВАЛЬ ДАНІЇЛ ВАДИМОВИЧ.
Йому було лише 19…
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Миколою Мельником.
Він вступив до ЗСУ у червні 2022 року. Понад рік вважався зниклим безвісти, загинув біля Красногорівки (Донецька область) 17 січня 2023 року.
Народився Микола Мельник 10 березня 1970 року у селі Мізяківська Слобідка Калинівської громади. Закінчив місцеву школу, профтехучилище, школу міліції. Працював у підрозділі «Титан» та управлінні державної служби охорони, пішов на пенсію 2010 року. Проте роботи не полишав – працював на будівництві за кордоном. Мав мирне трудове життя поряд з родиною – дружиною та дочкою.
У селі Демидівці попрощалися із захисником Сергієм Карпʼюком, серце якого зупинилося 9 червня.
Сергій Васильович народився 24 березня 1964 року в селі Краснопіль Житомирської області. Останні 32 роки проживав у селі Демидівка разом із сім’єю. Своє життя з військовою справою Сергій Карпʼюк пов’язав ще після закінчення школи: проходив строкову службу, згодом навчався у Вінницькому педагогічному інституті, здобуваючи фах військового керівника.
У 2014–2016 роках брав участь в Антитерористичній операції. У 2022 році добровольцем став на захист України. Воював на Миколаївщині, Херсонщині, Донеччині. Мав звання старшого лейтенанта, командував взводом імені Якова Гандзюка. У 2024 році звільнився з військової служби у зв’язку з досягненням граничного віку.
Важка втрата у Іллінецькій громаді…
14 червня зупинилося серце захисника України Віктора Івановича ГОНЧАРЕНКА, жителя с. Жадани.
Віктор Іванович народився 17 січня 1975 року в селі Новоселівка Лозівського району Харківської області, у багатодітній родині. Згодом родина переїхала на Іллінеччину, у село Жадани, Віктор продовжив свій шлях тут — закінчив місцеву школу і, не вагаючись, став до праці в колгоспі. Працював також на будівництві, не цурався жодної роботи. Його згадують як людину щиру, працьовиту, відверту й доброзичливу.
Найдорожчими людьми для нього завжди залишалися мати — Віра Іванівна, сестри Наталія та Ольга, а також брат Микола, який, на превеликий жаль, віддав життя за Україну на війні.
У 2014 році, коли ворог вдерся на територію нашої держави, як вірний син своєї землі, зі зброєю у руках Віктор Іванович Гончаренко мужньо захищав суверенітет незалежність України. З серпня 2022 року служив у складі 4-ої бригади оперативного призначення Національної гвардії України. Не раз дивився Воїн в очі смерті.
Пережите і побачене залишило невидимі рани на серці Віктора Івановича. І 14 червня 2025 року воно зупинилося – не на передовій, а вдома, у рідній оселі, поруч з рідними людьми. Поховали Віктора ГОНЧАРЕНКА 16 червня у с.Жадани.
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Олегом Янчуком.
Олег Янчук став до лав війська 25 лютого 2022 року — на другий день повномасштабного вторгнення. Служив кулеметником у 210-му батальйоні 120-ї бригади тероборони, воював під Бахмутом і Роботином. Нагороджений відзнаками «Золотий хрест» та почесною нагородою командира батальйону.
Зник безвісти 16 жовтня 2024 року поблизу Гірника на Донеччині. Згодом підтвердилася загибель.
Народився у Вінниці, навчався у школі №21 та училищі №19. Працював будівельником. Був батьком трьох синів.
Важкою і довгою виявилася дорога додому воїна-захисника Олега Васильовича Холодила з села Даньківка.
Майже рік невизначеності, очікувань та тривог. І нарешті 12 червня Іллінецька громада зустріла мужнього захисника, який повернувся «на щиті», щоб знайти вічний спокій.
Загинув солдат Олег Холодило 10 липня 2024 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Глушківка Куп’янського району Харківської області. Проте ідентифікувати його вдалося лише зараз.
Народився Олег Васильович 19 січня 1982 року. Його дитинство та юність минули у рідному селі. Після закінчення школи працював у Польщі та Чехії.
З початку повномасштабного вторгнення рашистських окупантів на нашу землю Олег приєднався до лав Збройних сил України. Служив навідником танкового взводу танкової роти, танкового батальйону 4-ї окремої танкової бригади.
Загинув Захисник України, доля якого довго залишалася невідомою.
Стрілець-снайпер 1 десантно-штурмового взводу 5 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини, солдат Солодюк Олександр Васильович, 25.05.1984 року народження, мешканець міста Погребище, загинув у боротьбі за свободу та незалежність України.
Олександр був призваний до лав Збройних сил України 16.09.2022 року.
З 27.01.2023 року вважався зниклим безвісти, і лише 04.06.2025 року було офіційно встановлено факт його загибелі під час бойових дій поблизу н.п. Ямполівка Лиманського району Донецької області.
Гайсинська громада в скорботі…
14.06.2025 передчасно обірвалося життя ветерана російсько-української війни, жителя села Бубнівка – Максименка Григорія Григоровича, 2.05.1965 року народження, внаслідок хвороби у Гайсинській ЦРЛ.
Григорій Григорович пройшов гарячі точки фронту, нещодавно демобілізувався по досягненню 60 років, але так і не встиг насолодитися мирним небом рідного краю.
“На щиті” до селища Літин повернувся загиблий воїн Сергій Дячок.
15 листопада 2024 року при виконанні бойового завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності України поблизу населеного пункту Єлизаветівка Покровського району Донецької області внаслідок мінометного обстрілу загинув водій аеромобільного відділення 2 аеромобільного батальйону наш земляк, солдат ЗСУ Дячок Сергій Васильович, 1988 року народження.
Надійшло офіційне сповіщення про загибель військовослужбовця з Калинівки Олександра Бабія.
16 жовтня 2024 року в результаті мінометного обстрілу противника на Донеччині загинув військовослужбовець з Калинівки Олександр Бабій. Впродовж довгих місяців рідні очікували на ідентифікацію тіла загиблого. І лише в червні 2025 року надійшло офіційне сповіщення про загибель воїна.
Народився Олександр Бабій 10 червня 1975 року у Калинівці, навчався у загальноосвітній школі №1 м.Калинівки. Навчання у школі поєднував із навчанням у музичній школі, захоплювався футболом.
Після закінчення школи навчався у кооперативному коледжі м.Вінниці та здобув професію товарознавця.
До війська чоловіка мобілізували у серпні 2024 року. А в жовтні 2024 року під час мінометного обстрілу життя військовослужбовця обірвалося.
У Героя залишилися батьки та сестра.
16 червня у Козятинській громаді оголошено днем жалоби за загиблим Героєм Кособуцьким Сергієм Володимировичем.
9 червня 2025 року перестало битися серце Захисника України Сергія Кособуцького — воїна, навідника механізованого відділення, солдата, який з честю виконував бойові завдання на передовій.
Його рідне село Махаринці, як і вся Козятинська громада, прощалося зі своїм Героєм. Сергій Володимирович народився 11 лютого 1975 року у селі Махаринці.
Після школи відслужив строкову службу у внутрішніх військах. Працював різноробочим, був відповідальним і працьовитим.
7 грудня 2022 року його мобілізували. Спершу — Херсонський напрямок. Навіть після контузії не погодився на госпіталізацію. Після серйозного поранення лікувався у шпиталі, повернувся додому на коротку відпустку. Після повернення з відпустки Сергія мали скерувати на лікування. Проте стан погіршився. 9 червня він помер у Харківському обласному фтизіопульмонологічному центрі. Поховали Сергія Кособуцького у селі Махаринці.
За Україну загинув Олександр Захарчук з позивним «Джміль» зі Жмеринки.
5 червня у Покровському районі російський дрон обірвав життя 46-річного жмеринчанина, батька трьох дітей, сина, чоловіка, будівельника, юриста, гранатометника 1 штурмової роти 108 окремого штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі» Олександра Захарчука з позивним «Джміль».
Народився Олександр Сергійович у Керчі, закінчив школу №3 у Жмеринці, здобув юридичну освіту, але працював більшість часу будівельником.
Він міг не йти на війну, адже мав трьох дітей, маму, яка хворіє, та й сам отримав важку травму ноги від порізів болгаркою.
Останнім часом Олександр Захарчук працював на заводі ЖВРЗ, саме звідти був мобілізований 25 жовтня 2024 року.
На посаді гранатометника Олександр 7 місяців виконував бойові завдання з побратимами на Донеччині. Свій 46-й день народження 31 березня 2025 року «Джміль» зустрів на фронті.
5 червня Олександр Захарчук пішов на бойове завдання, звідки вже не повернувся. 5 днів вважався безвісти зниклим, але, на жаль, надії рідних не справдились – російський дрон обірвав життя воїна 5 червня в н.п. Котлярівка Покровського району Донецької області.
Майже рік вважався безвісти зниклим…
Загинув 21-річний Іван Остімчук із позивним «Вуйко».
У нього попереду було ціле життя, натомість, у 20 років, за покликом серця, Іван Остімчук обрав шлях воїна, аби усі мрії реалізувати під мирним українським небом. Втім, не судилося… Вже за 2 місяці родина отримала сповіщення, що Іван зник безвісти…
Та дива не сталося, майже за рік мати отримала ще одне сповіщення – про загибель сина.
Гранатометник мотопіхотної бригади Іван Сергійович Остімчук загинув 15 липня 2024 року поблизу н.п. Невельське Донецької області .
Родом Іван із с.Саша Теплицького району. Там закінчив школу та вступив до Теплицького аграрного ліцею здобувати фах механіка-тракториста. Втім, не завершивши навчання, добровольцем став на захист країни. Про своє рішення піти у військо хлопець повідомив рідним телефоном, вже будучи у військовій частині.
Непоправна втрата у Барській громаді.
У боях за волю й незалежність України загинув ВОЛОШИН Віталій Борисович, 12.11.1977 року народження, житель міста Бар.
Загинув воїн під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Миропілля Сумської області 05.06.2025 року.
Барська громада втратила ще одного мужнього сина України — Мельника Олександра, 1983 року народження, жителя села Іванівці.
У жовтні 2024 року, виконуючи бойове завдання на Донеччині, Олександр загинув, захищаючи нашу країну. Відтоді він вважався зниклим безвісти.
Довгі місяці рідні жили надією, чекали звістки… Але війна, жорстока й безжальна, не пожаліла родину, яка чекала вдома.
Трагічна новина спіткала жителів Вапнярської громади. Підтвердився факт загибелі земляка Рекила Сергія Яковича, 27 травня 1968 року народження, жителя села Колоденка.
Призваний на військову службу за мобілізацією у лютому 2022 року, молодший сержант Рекил Сергій Якович служив стрільцем-помічником гранатометника 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти.
За час проходження військової служби Сергій Якович зарекомендував себе відповідальним та дисциплінованим військовослужбовцем, проявляв героїзм під час поставлених завдань, виділявся мужністю та хоробрістю. Він був тим, на кого рівнялись та поважали.
20 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Ласточкіне Покровського району Донецької області військовий зник безвісти..
Страшна звістка з кривавої війни для Тульчинської громади…
Трагічне сповіщення прийшло в селище Кирнасівка, сповістивши про втрату Буська Сергія Олександровича, 1990 року народження.
Ставши на військову службу за контрактом у березні 2023 року, солдат Бусько Сергій Олександрович служив стрільцем відділення охорони взводу охорони роти охорони.
Самовіддано боронив українську землю і давав відсіч ненависному ворогові та разом із побратимами відстоював незалежність України і її територіальну цілісність, щодня виборюючи мир для своєї родини та кожного із нас.
На жаль, 10 червня 2025 року в районі населеного пункту Хмельове Кіровоградської області наш Герой-захисник загинув.
Щиро сумуємо і схиляємо голови у скорботі.
11 червня у Брацлавській громаді оголошено днем жалоби.
У червні 2024 року під час ведення бойових дій у районі населеного пункту Невельське Донецької області зник безвісти Ілясов Олександр Сергійович, 24 грудня 1990 року народження, житель селища Брацлав.
Солдат Ілясов Олександр Сергійович служив майстром групи регламенту та ремонту навчально-тренувального комплексу підрозділів протиповітряної оборони загальновійськового полігону.
Відповідно до Порядку передачі та репатріації тіл (останків) та судово-медичної експертизи встановлено, що Олександр Сергійович загинув внаслідок мінно-вибухової травми.
У Бершадській громаді знову сумна звістка…
На війні загинув Задорожний Вадим Ігорович із села Флорине, якому було лише 30 років.
Вадим був призваний на військову службу по мобілізації у березні цього року. Служив гранатометником 3 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 1 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону.
Загинув 10 червня 2025 року поблизу н.п. Макіївка Сумського району Сумської області внаслідок ураження FPV-дроном противника.
Стрижавська громада попрощалася із Максимом Ослюком.
16 червня у Медвідці вшанували живим коридором і провели в останню земну путь загиблого земляка.
Максим Ослюк народився 11 червня 1999 року. Закінчив Медвідську школу, навчався у Гущинецькому вищому професійному училищі за спеціальністю «Тракторист-машиніст». Далі — служба в армії. Потім підписав контракт і пішов служити до війська. Максим воював у зоні АТО з 2019 по 2020 роки — Донецький і Луганський напрямки.
Він був молодшим сержантом, командиром 3 штурмового відділення 1 штурмового взводу 1 штурмової роти військової частини А 7400. Мав позивний «Сонік». Під час служби отримав два поранення: у зоні проведення АТО та під час повномасштабного вторгнення у 2024 році. Навіть на лікуванні не міг бути осторонь — рвався до своїх побратимів, розповідають рідні Максима. Повернувся до строю, бо серце його було на передовій захисту держави.
Веселий, комунікабельний, щирий, з дитинства захоплювався футболом, мав багато друзів – пригадують у селі про Максима. Добре навчався, був відмінником, володів англійською мовою, брав участь в олімпіадах. Сам обрав шлях військової служби, аби стати на захист України.
10 листопада 2024 року, виконуючи бойове завдання в районі н. п. Новоіванівка Курської області рф, Максим загинув унаслідок мінометного обстрілу позицій. Отримав поранення, несумісні з життям. Тривалий час вважався безвісти зниклим. Тіло Героя було опізнане за результатами ДНК-експертизи.
Після довгих місяців болю та очікувань Максим повертається “на щиті” туди, де його чекали живим, любили і памʼятатимуть вічно. Йому назавжди залишилось 25 років.
Чорна трагічна звістка з фронтових рубежів знову надійшла в Турбівську громаду…
У бою за Україну загинув мужній воїн, житель с. Брицьке Гуменюк Ігор Григорович.
Під час штурмових дій противником 29 серпня 2024 року навідник кулеметного взводу роти вогневої підтримки прийняв свій останній бій поблизу н.п. Карлівка Донецької області. Близько року Ігор Григорович вважався зниклим безвісти, а надія на повернення Героя згасла 29 травня 2025 року на підставі дослідження висновку експертів. Мужньому воїну навіки 35…
На Вінниччині попрощалися з військовим Дмитром Шаповаловим, який повернувся з полону у 2023 році
У селі Йосипівка на Вінниччині 3 червня попрощалися з військовим Дмитром Шаповаловим. У квітні 2023 року він повернувся з російського полону, а 9 червня 2025 року помер уві сні. За попередніми даними, причиною стала зупинка серця. Йому було 32 роки.
Дмитро народився 22 вересня 1992 року в місті Стаханов Луганської області (нині Кадіївка). Закінчив Стахановську спеціалізовану школу, згодом — професійний ліцей, де здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів і водія.
У 2010 році Дмитро був призваний на строкову службу в Збройні сили України, а вже за рік підписав контракт. З 2014 року воював у складі 95-ї десантно-штурмової бригади: Крим, Донеччина, Слов’янськ, Краматорськ, Донецький аеропорт, Авдіївка, Дебальцеве — серед місць, де проходив службу. За участь в АТО був нагороджений орденом “За мужність” та відзнаками за відвагу.
Протягом 10 років служив у Житомирі, підвищуючи кваліфікацію, брав участь у міжнародних навчаннях — у Канаді, Німеччині, а також в Україні. У 2021 році, після завершення контракту, переїхав на Вінниччину, до рідного села матері – Йосипівки. Тут вступив до лав в/ч А1445.
Перед початком повномасштабної війни, 19 лютого 2022 року, Дмитро був направлений на оборону Одеси. 13 березня його підрозділ опинився в оточенні під Новою Каховкою на Херсонщині — там чоловік потрапив у полон.
Через 1 рік, 1 місяць і 13 днів полону, 26 квітня 2023 року, Дмитра обміняли. За словами Анастасії, брат пройшов катування, голод, психологічний тиск. Але вижив і… повернувся на службу.
Дмитро помер уві сні 9 червня — за попередніми даними, через зупинку серця. Точні обставини його смерті наразі з’ясовуються.
Поховали у селі Йосипівка.
У Гайсинському районі поховали солдата-розвідника Дмитра Бойчука.
10 червня 2025 року у с. Шляхова Джулинської територіальної громади провели у засвіти Героя-земляка, мужнього захисника України, солдата-розвідника Дмитра Бойчука. Йому навіки — 22…
Дмитро Андрійович народився 10 жовтня 2002 року. Навчався у Шляхівській ЗОШ. З дитинства був допитливим, непосидючим, але дуже кмітливим хлопчиком. Найбільше серед усіх навчальних предметів Дмитро любив фізичну культуру.
Виховувався у багатодітній родині. Після 9 класу Дмитро вступив до Теплицького ліцею, де здобув фах шофера-тракториста.
30 вересня 2023 року Дмитро добровільно став до лав Збройних сил України.
Проходив військову службу за контрактом у складі військової частини на посаді солдата-розвідника 62 бригади 103 батальйону ЗСУ.
14 травня 2025 року під час виконання бойового завдання на Курському напрямку Дмитро отримав тяжке поранення. За його життя боролися лікарі Київської обласної клінічної лікарні. Але 7 червня 2025 року його серце зупинилося…
