Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Сергієм Гуріним.

Боєць 47-ї окремої механізованої бригади “Маґура” вважався безвісти зниклим з 5 липня 2024 року на Покровському напрямку. У червні 2025 року підтвердилась його загибель. Йому було 50 років.

Чоловік народився 28 листопада 1973 року у родині військового. Дитинство провів у Потсдамі, навчався у Котовську (Подільськ), згодом родина оселилася у Вінниці. Працював гранувальником на заводі “Кристал”, потім – водієм.

Перед повномасштабним вторгненням перебував за кордоном. Повернувся під час війни, щоб стати на захист країни, служив стрільцем-снайпером.

На війні загинув 28-річний воїн із Гніванської громади – Максим Бурлака. Майже дев’ять місяців вважався зниклим безвісти.

Максим Бурлака народився 27.02.1997 року, проживав у с. Селище. Навчався у Прибузькій школі-інтернаті, згодом здобув спеціальність газоелектрозварювальника у Гніванському професійному ліцеї. У мирному житті працював різноробом.

3 липня 2024 року мобілізований до лав Збройних сил України. Разом із побратимами ніс службу в Донецькій області.

Майже дев’ять місяців воїн вважався зниклим безвісти. Рідні до останнього вірили в його повернення. Та, на жаль, стало відомо, що 12 вересня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Українськ Покровського району Донецької області, Максим Бурлака загинув.

У захисника залишилися мати, брат і сестра. Батько, на жаль, також досі вважається зниклим безвісти…

«На щиті» у Немирівську громаду повернувся захисник – Чернобильський Володимир Васильович.

19 лютого 2024 року в районі населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області загинув житель с. Кароліна – Чернобильський Володимир Васильович, 28.07.1979 року народження.

18 червня 2025 року жителі Немирівської громади попрощалися із захисником.

У скорботі схилилися жителі Літинської громади, прощаючись із відданим захисником своєї Батьківщини – Анатолієм Мельником.

Анатолій Іванович народився 28 жовтня 1971 року в селі Городище. З ранніх літ відзначався сумлінністю, наполегливістю, працьовитістю. З відзнакою закінчив місцеву школу. Далі – строкова військова служба в армії. Після її проходження навчався у Вінницькому будівельному технікумі. Потім працював будівельником у ВАТ “Племзавод «Україна».

Як справжній патріот, він не залишився осторонь, і у важкий для країни час став до лав Збройних сил України, щоб захищати рідну землю. На полі бою проявляв сміливість і рішучість, вірність і відданість військовому та громадянському обов’язку.

14 червня 2025 року внаслідок отруєння шкідливими газами, спричиненого застосуванням хімічної зброї ворогом, у медичному закладі перестало битися серце солдата Збройних сил України  Мельника Анатолія Івановича.

Літинська громада вшанувала ще одного Героя – Романа Токара.

27 вересня 2024 р. під час виконання бойового завдання по захисту суверенітету та територіальної цілісності України, внаслідок штурмових дій ворожої піхоти та артилерійського обстрілу, поблизу н.п. Катеринівка Покровського району Донецької області, загинув стрілець – номер обслуги аеромобільного відділення другого аеромобільного батальйону, в/ч А4355, солдат ЗСУ, житель селища  Літин Токар Роман Миколайович, 1985 р.н.

В Оратові підтверджено загибель військовослужбовця Валерія Азіатцева.

Після тривалих пошуків підтверджено загибель військовослужбовця з Оратівської громади Валерія Азіатцева, який зник безвісти у травні 2024 року під час бойових дій поблизу населеного пункту Первомайське Донецької області.

Валерій Азіатцев, 1968 року народження, виконував бойові завдання у зоні активних бойових дій. Йому було 56 років. Встановити факт його загибелі вдалося лише через рік після зникнення.

Зупинилось серце солдата Василя Підперигори – залізничника зі Жмеринки.

19 червня 2025 р. внаслідок інсульту в Одеському госпіталі зупинилось серце 56-річного жмеринчанина, солдата 47 окремої механізованої бригади Василя Підперигори. До війни Василь Миколайович працював у дирекції залізничних перевезень, а з 18 червня 2024 року став на службу в Збройні сили України. І хоча за станом здоров’я чоловік не був «на нулю», але гідно ніс службу в Сухопутних військах України.

Василь Підперигора родом з Хмельниччини, станції Дунаївці, випускник Жмеринського ВПУ. З дитинства мріяв стати залізничником, і саме у Жмеринці мрія здійснилась: опанував професію у залізничному училищі, а згодом продовжив навчання у Київському залізничному технікумі.

Працював диспетчером в дирекції залізничних перевезень, а згодом черговим по дирекції.

18 червня 2024 року був мобілізований на службу в ЗСУ. І хоча Василь Підперигора мав проблеми зі здоров’ям, все ж не відмовлявся стати на захист України від російських окупантів.

Шаргородська громада у скорботі.

19 червня 2025 року в запеклих боях на Сумщині героїчно загинув житель з села Руданське — Пугачов Євгеній Геннадійович, 1985 року народження.

Народився Євгеній Геннадійович у селі Руданське. Тут навчався у школі, яку закінчив з відзнакою. Особливо йому вдавались точні науки. Наш захисник був доброю і щирою людиною, чудовим сином і братом, відважним захисником рідної України. Молодший сержант Євгеній Пугачов у складі Збройних сил України два роки гідно та самовіддано оберігав Українську державу від ворога, служив майстром відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів.

У загиблого Героя залишилися батьки та сестра.

За Україну загинув Руслан Сітарський зі Жмеринки з позивним «Євфрат».

47-річний сержант Руслан Сітарський 18 червня відійшов у вічність після важкого поранення на передовій в н.п. Миргород Покровського району.

Руслан був не лише воїном, а й людиною глибокої духовності. До початку повномасштабного вторгнення він ніс служіння при храмі у селі Коростівці, був паламарем – тим, хто несе світло. Саме тому, ставши на захист держави в лютому 2022 року, він обрав позивний «Євфрат».

У мирному житті Руслан Сітарський був добрим, працьовитим і відповідальним. Він закінчив Жмеринський ліцей №5, навчався у Могилів-Подільському технікумі. Працював водієм у ПП «Діліжанс», механіком на Браїлівському комбікормовому заводі, на сокоморсовому виробництві, обіймав посаду головного інженера на хлібозаводі. Останні роки життя присвятив роботі водієм спецтехніки на ТОВ «Автострада».

З початком війни пішов на фронт добровольцем. Служив у славетній бригаді «Червона калина» Національної гвардії України. Разом із побратимами пройшов важкі бої на найгарячіших напрямках: у Мар’їнці, Бахмуті, Покровську…

13 червня його бій проти російських окупантів виявився трагічним. У той день отримав важке поранення на Покровському напрямку. П’ять днів за його життя боролися лікарі, а поруч невідступно була дружина Ірина. Та, на жаль, серце Героя зупинилося 18 червня.

Знову сумна звістка надійшла до Могилів-Подільської громади.

«На щиті» додому повернувся воїн ЗСУ  Сокровищук Едуард Олександрович, 1985 року народження, який загинув 10 липня 2024 року у важких боях на Донеччині, захищаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України.

Ямпільщина попрощалася із захисником України Бодяном Мирославом із Тростянця. Більше року його вважали зниклим безвісти.

Лише тепер  «на щиті» додому повернувся мужній воїн, сержант прикордонної служби Бодян Мирослав Іванович, 1992 року народження, інспектор прикордонної служби 3-ї категорії – номер обслуги 1 відділення інспекторів прикордонної служби 3-ї прикордонної застави відділу прикордонної служби «Могилів-Подільський», який довгий час вважався зниклим безвісти.

31-річний тростянчанин, вірний присязі, загинув у бою за Україну 10 жовтня 2023 року поблизу населеного пункту Макіївка Луганської області.

Народився Мирослав Іванович Бодян 17 березня 1992 року в с.Гонорівці Ямпільського району. Пізніше сім’я переїхала в с.Тростянець. Середню освіту здобував у Гонорівській школі. Вступив на навчання до Вінницького кооперативного коледжу. З 2011 по 2012 рік служив строкову у внутрішніх військах. Після армії пішов на службу до поліції. У 2014 році, коли настала загроза для України, Мирослав, не роздумуючи, пішов служити в АТО.

Після початку повномасштабного вторгнення 4 травня 2022 року чоловіка мобілізували. Мирослав побував у найгарячіших точках, у найзапекліших боях на Донеччині. Ніс службу на передових позиціях на Чернігівщині, Луганщині.

Рік і вісім місяців Мирослав Бодян вважався безвісти зниклим. І тільки тепер рідні дізнались, що загинув їхній мужній воїн ще 10 жовтня 2023 року.

Трагічна звістка прийшла до Ямпільської громади.

Захищаючи країну, загинув житель міста Ямполя – Каспрук Владислав Ігорович, 22.06.2001 року народження.

Старший сержант, інспектор прикордонної служби ІІ категорії – водій першого відділу прикордонної служби другої прикордонної комендатури швидкого реагування однієї із військових частин.

Загинув Владислав Каспрук 16 червня 2025 року поблизу Яструбщини, що у Сумській області, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, вірним військовій присязі до останнього.

Чергове трагічне сповіщення у Вапнярську громаду.

Мокан Віталій Валентинович, 4 жовтня 1973 року народження, загинув від рук агресора.

Прийнятий на військову службу у лютому 2018 року, молодший сержант Мокан Віталій Валентинович служив командиром інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти інженерно-саперного батальйону.

17 червня 2025 року наш Герой-захисник отримав поранення, несумісні із життям, внаслідок ураження FPV-дроном противника в районі села Приморське Степногірської сільської громади Василівського району Запорізької області.

За рішенням родини Героя поховали в селі Антопіль Вапнярської громади.

Вапнярська громада вшанувала Руслана Кокошка.

Після тривалих репараційних процедур до рідного краю повернулося тіло загиблого воїна — Руслана Івановича Кокошка, який героїчно загинув 10 жовтня 2023 року поблизу Красногорівки Донецької області, виконуючи бойове завдання.

Руслан Кокошко, 4 липня 1977 року народження, служив старшим стрільцем 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А0222.

10 жовтня 2023 року в районі населеного пункту Красногорівка Донецької області наш Герой-захисник прийняв свій останній бій. Тіло загиблого військовослужбовця було передано по репарації.

Біль, який не вщухне ніколи

Російський агресор забрав життя молодого та відважного Мороза Ярослава Андрійовича, 6 червня 2000 року народження, жителя села Городківка.

Старший сержант Мороз Ярослав Андрійович служив старшим інструктором (номер обслуги) протитанкової групи групи спеціального призначення (вогневої підтримки) 1 окремого загону спеціального призначення «Омега» Національної гвардії України. Ярослав з честю виконував свій обов’язок.

Життєва зірка нашого Героя згасла 17 червня 2025 року на Донеччині.

Ще одна втрата. На війні загинув Бернацький Вадим Володимирович із села Устя, якому було лише 29 років…

Вадим загинув 17 червня 2025 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Марʼїне Сумської області.

Дні жалоби в Піщанській громаді.

«На щиті» зустріли військовослужбовця Осірного Валентина Івановича, 1967 року народження, жителя селища Піщанка.

Призваний на військову службу 24 лютого 2022 року Тульчинським РТЦК та СП, старший сержант Осірний Валентин Іванович служив санітаром-інструктором 4 зенітної кулеметної роти.

16 червня 2025 року серце захисника зупинилось у Київській міській клінічній лікарні.

А янголів на небі більшає…

Чергове трагічне сповіщення надійшло у Шпиківську громаду. Російський агресор забрав життя Роєцького Володимира Олексійовича, 8 березня 1992 року народження, жителя села Печера.

Солдат Роєцький Володимир Олексійович служив водієм 2 розрахунку 2 мінометного взводу 1 мінометної батареї 1 мінометного батальйону.

9 травня 2025 року в районі населеного пункту Кутьківка Куп’янського району Харківської області захисник прийняв свій останній бій.

Непоправна втрата для батьків. Єдиний та улюблений син загинув.

У Вапнярській громаді — болісна втрата: загинув захисник України

Житель селища Вапнярка — молодший сержант Геннадій Петрович Редько, 31 жовтня 1976 року народження.

Геннадія було мобілізовано Тульчинським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки 28 лютого 2022 року. Він проходив службу у складі 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти.

22 серпня 2024 року, під час виконання бойового завдання, життя Героя обірвалося…

Тульчинська громада попрощалася з мешканцем села Дранка Ребієм Юрієм Васильовичем, 6 вересня 1986 року народження.

Призваний на військову службу за мобілізацією у вересні 2023 року, Ребій Юрій Васильович служив солдатом резерву 1 резервного взводу 12 запасної роти. Згодом був переведений на посаду стрільця-помічника гранатометника 1 механізованого відділення – бойової машини 3 механізованого взводу 2 механізованої роти.

За плечима захисника гарячі точки, де велись запеклі бойові дії. Як результат – підірване здоров’я, у зв’язку з чим Юрій Васильович був комісований 9 травня 2025 року. 15 червня 2025 року Ребій Юрій Васильович помер.

Бершадська громада зустріла «на щиті» Устима Анатолійовича Вербецького.

На жаль, маємо ще одну втрату — у війні проти російського агресора загинув житель села Шумилів – Вербецький Устим Анатолійович, 1992 року народження.

Устим загинув 2 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання у районі села Костянтинівка Донецької області.

До рідного дому в село Куманівці, Соколівський старостинський округ, «на щиті» повернувся захисник України  Хміль Віктор Васильович, солдат, 22.06.1973 р.н.

Його серце зупинилося 18 червня 2025 року в селі Серпневе Богодухівського району Харківської області.

Захищаючи Україну, загинув уродженець Теплика Віталій Пантелеймонович Патріарх, 1981 р.н.

Віталій Пантелеймонович  народився 24 жовтня 1981 року. Дитинство та юність хлопця пройшли в селищі Теплик. Навчався у школі №2, після закінчення школи продовжив навчання у Теплицькому професійному аграрному ліцеї. Згодом переїхав до Одеси та працював на ремонтних роботах у приватному секторі.

Після повномасштабного вторгнення був мобілізований до ЗСУ. Служив на посаді оператора-розвідника 3 розвідувального відділення у складі 23-ї окремої механізованої бригади.

Загинув Віталій 16 червня 2025 року поблизу населеного пункту Павлівка Сумської області під час виконання бойового завдання. Воїну назавжди 43…

Знову сумна новина накрила Якушинецьку громаду.

Помер захисник Дудник Вадим Володимирович, житель села Юзвин.

Народився Вадим Володимирович 30 березня 1987 року в місті Бровари, потім проживав у селі Антонівка Томашпільського району, а з 2010 року проживав у селі Юзвин. З 2010 по 2021 рік працював майстром у  “Вінницяміськтеплоенерго”.

З перших днів війни вступив до лав місцевої територіальної оборони. 28 квітня 2022 року добровільно вступив до лав війська, 46 ДШБ. Звільняв територію Херсона та Бахмута, мав звання старшини. Був відважний та сильний, вірний побратим і гарний друг.

17 червня перебуваючи в розташуванні підрозділу в районі н.п.Просяна Дніпропетровської області, стан захисника різко погіршився, і лікарі не змогли врятувати Вадима Дудника.

Без батька залишилося двоє люблячих діток та дружина.

Трагічна звістка торкнулася Северинівської громади.

Під час виконання завдань, пов’язаних із захистом Вітчизни, поблизу населеного пункту Первомайське Донецької області  10 жовтня  2023 року загинув  Переборов Віталій Миколайович, 1992р. народження, житель с.Стодульці.

Востаннє повернувся до рідного дому захисник Бережанський Віктор Анатолійович.

Житель селища Турбів  Бережанський Віктор поліг смертю хоробрих 1 червня 2025 року, від смертельних ушкоджень внаслідок удару FPV дрона у с. Рідкодуб Донецької області. Він був головним сержант-командиром міномета стрілецького батальйону. Герою України тепер навічно 48.

Передчасно помер учасник бойових дій, житель м. Тульчин Олександр Ковальов.

Олександр Костянтинович народився у 1986 році, закінчив Тульчинський ліцей №3, Тульчинське ВПУ №41, працював на підприємствах Тульчинського району. Він був добрим, працьовитим, щирим і мужнім сином України.

У найтяжчі для держави часи Олександр став на захист Батьківщини. За свою службу був нагороджений відзнакою Міністерства оборони України та медаллю «Захиснику України».

Світла пам’ять померлим захисникам!