Ростислав Балан
У Дунаєвецьку громаду “на щиті” повернувся 24-річний Ростислав Балан.
Ростислав Балан народився у селі Кадиївці Кам’янець-Подільського району. Він проживав із родиною у селі Рачинці. Із вересня 2023 року чоловік проходив службу у лавах Збройних сил України. Служив у підрозділі артилерійської розвідки на посаді оператора-розвідника. У селі Велетенське на Херсонщині військовий отримав важкі поранення під час виконання бойового завдання.
18 червня 2025 року Ростислав помер у Хмельницькій обласній лікарні. У бійця залишились батько, дружина, півторарічний син і брат, який теж захищає Україну.
Андрій Кармаліта
У Гвардійській громаді повідомили про втрату бійця Андрія Кармаліти. Він був жителем села Гвардійське, народився 12 березня 1991 року. Загинув 20 червня під час виконання бойового завдання.
Володимир Остапчук
У Понінківській громаді розповіли, що 17 червня 2025 року загинув старший солдат Володимир Остапчук. Він народився 29 квітня 1994 року. Служив Володимир командиром 4 відділення безпілотних авіаційних комплексів типу “камікадзе” батальйону безпілотних систем військової частини 3028 Національної гвардії України. Його життя обірвалось під час виконання бойового завдання.
Олег Водясов
Після довгого очікування захисник Олег Водясов повернувся додому “на щиті” у Шепетівську громаду.
Понад рік герой вважався зниклим. Він загинув 25 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку. Олег Анатолійович служив стрільцем-снайпером 1 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 1 десантно-штурмової роти 1 штурмового батальйону військової частини, штаб-сержантом. Він народився 14 жовтня 1975 року.
Олександр Лавринюк
«На щиті» у Полонську громаду повернувся захисник Олександр Лавринюк, 1983 року народження, який вважався зниклим безвісти від 16 червня 2024 року.
Лише нещодавно стало відомо, що гранатометник 2 єгерського відділення 2 єгерського батальйону Олександр Лавринюк віддав своє життя у бою у районі населеного пункту Новопокровське Покровського району Донецької області.
Вадим Погинайко
Після майже двох років у статусі зниклого безвісти гірка звістка сколихнула Дунаєвецьку громаду. Підтвердилася загибель солдата Погинайка Вадима, 1973 року народження, жителя села Мушкутинці. Вадим Анатолійович став на захист України у травні 2023 року. Після проходження навчання у місті Рівне був направлений на передову, де виконував бойові завдання. З 15 липня 2023 року зв’язок із ним обірвався. Майже два роки військового вважали зниклим безвісти. І ось тепер його близькі дізналися найстрашніше — захисник героїчно загинув у боях поблизу населеного пункту Масютівка Харківської області.
Микола Коржіньовський
На Красилівщині провели в останню дорогу жителя села Хотьківці, навідника механізованого батальйону – солдата Миколу Коржіньовського 1991 року народження, який вважався зниклим безвісти з листопада 2023 року…
Микола Коржіньовський народився у селі Митинці. Згодом здобув освіту провідника у Жмеринському вищому професійному училищі та працював на залізниці. Далі навчався в Міжрегіональній академії управління персоналом, отримавши фах юриста.
«Коли почалась Велика війна, на другий день Микола разом із сім’єю повернувся з-за кордону до рідного дому, щоб стати на захист України. Добровольцем вступив до лав місцевої роти охорони. Згодом воював у бойових підрозділах під населеними пунктом Золоте та на Запорізькому напрямку. В листопаді 2023 року під час виконання завдання у районі населеного пункту Роботине Запорізької області Микола Коржіньовський зник безвісти. У всіх була надія, що він живий…», – розповідають у громаді.
16 червня цього року він загинув…
Поховали захисника на кладовищі села Митинці.
Олександр Бабко
У Кам’янці-Подільському попрощалися з старшим солдатом Олександром Бабком.
Олександр Бабко народився 27 жовтня 1981 року. Значну частину свого життя присвятив служінню Батьківщині. Він став до лав Збройних сил України у листопаді 1999 року й відтоді неодноразово брав участь у захисті України – під час строкової служби, у 2014–2015 роках, а з лютого 2022-го знову став у стрій, коли ворог підступно вторгся на нашу землю.
«До самого кінця залишався на бойовій позиції – старшим механіком-водієм першого штурмового відділення третього штурмового взводу другої штурмової роти першого штурмового батальйону. Життя Героя обірвалося 24 червня 2023 року в зоні ведення бойових дій у районі населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області…» – розповідають у громаді.
Максим Гришко
Страшна звістка прийшла в село Сушівці на Білогірщину. Підтвердилася смерть військовослужбовця ЗСУ – Максима Гришка, 1984 року народження.
«Значну частину свого життя він прожив у Мелітополі. Не бажаючи жити під окупацією росіян, з рідними був змушений шукати нову домівку. Проживав у Сушівцях. У 2023 році він долучився до лав Збройних сил України, де обіймав посаду командира радіовідділення взводу зв’язку. Ніс службу в Запорізькій області, а згодом — на Донеччині, де й обірвалося його життя…» – розповідають у громаді.
21 серпня 2024 року в районі населеного пункту Новогродівка зв’язок із військовим зник. Довгих десять місяців родина не полишала спроб його знайти. Проте страшна звістка поклала край усім сподіванням…
Героєві було 40 років… Поховали бійця в селі Сушівці.
Віталій Трофимчук
У Старокостянтинівській громаді відбулася церемонія прощання із захисником України, солдатом Віталієм Трофимчуком.
Віталій, який вважався зниклим безвісти, загинув 25 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новоселидівка Донецької області.
Поховали Віталія Трофимчука у селі Самчики.
Микола Кузьмук
Навіки повернувся на Ізяславщину 35-річний захисник, механік евакуаційного батальйону оперативного призначення, старший солдат Микола Кузьмук.
Микола Кузьмук – родом із села Сошне Ізяславської громади. Вважався безвісти зниклим із листопада 2023-го. Загинув на Запорізькому напрямку.
Роман Кухарук
«На щиті» повернувся до рідної Теофіпольської громади захисник Роман Кухарук.
Загинув Герой 9 червня 2025 року під час виконання бойового завдання у Сумській області.
Вічний спочинок Роман знайшов у рідному селі Лисогірка.
Віктор Горбик
У Старокостянтинівській громаді зустріли живим коридором пам’яті 43-річного захисника Віктора Горбика.
Воїн вважався зниклим безвісти, загинув 22 травня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новопокровське Покровського району Донецької області.
Вічний спочинок Герой знайшов на міському кладовищі.
Дмитро Багрій
Мешканці Волочиської громади попрощалися із захисником Дмитром Багрієм. Його серце перестало битися на 33-му році життя 15 червня 2025 року в міській клінічній лікарні ?4, що у Дніпрі.
Воїн народився 13 березня 1992 року в селі Лонки, де і зростав. Після закінчення школи здобув фах радіомеханіка у Підволочиському професійному ліцеї. Працював у ТОВ «Агробізнес», на Волочиському цегельному заводі.
У грудні 2024 року Дмитра мобілізували до лав Збройних сил України. Служив на посаді майстра безпілотних літальних апаратів у взводі БпАК «Аркан».
У Дмитра залишився маленький син Захарчик.
Андрій Цімарний
Життя захисника Андрія Цімарного з Гвардійської громади забрала війна. Довгий час захисник вважався зниклим безвісти.
Герой загинув 6 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання.
Вічний спочинок захисник знайшов на кладовищі у рідному селі Райківці.
Дмитро Міцик
Жителі Кам’янець-Подільської громади віддали останню шану захиснику Дмитру Міцику.
З листопада 2020 року воїн служив у лавах Національної гвардії України. Старший солдат, старший механік-водій бойової машини піхоти, він мужньо виконував свій обов’язок на передовій.
Загинув Герой 14 червня 2025 року виконуючи бойове завдання у районі Мирнограда на Донеччині.
Анатолій Гуцал
Хмельничани провели в останню земну дорогу Героя Анатолія Гуцала. Більше року воїн вважався безвісти зниклим. Загинув 25 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку.
Анатолій Гуцал став на захист держави у лютому 2023 року. Спершу служив на Запорізькому напрямку, а потім – вирушив на Донецький. Друзі й знайомі згадують: він був добрим, завжди був готовий прийти на допомогу.
В Анатолія Гуцала залишилася дружина та двоє доньок. Вічний спочинок Герой знайшов на Алеї слави.
Йому назавжди 53 роки…
Сергій Губар
«На щиті» також повернувся додому Герой Сергій Губар. З воїном прощалися у Свято-Георгіївському храмі. Його життя обірвалося 16 червня на Покровському напрямку.
Сергій Губар був родом зі Старосинявщини. Після закінчення Пилявської загальноосвітньої школи вступив до університету в Хмельницькому. Працював у магазині техніки й електроніки. Мобілізувався у квітні 2023 року.
«Він прийшов до нас на початку 2024 року. Був зв’язківцем. У місце розташування потрапив боєприпас, Сергій загинув. Залишились батьки, дружина і донька», – розказав побратим Героя із позивним «Колос».
Поховали Сергія Губаря на Алеї слави.
Йому назавжди залишилось 35…
Олександр Іваніщін
На вічний спочинок додому повернувся Олександр Іваніщин.
Олександру Іваніщину був 51 рік. До повномасштабної війни він працював на одному з промислових підприємств міста, згодом – на ринку. У 2023 році став на захист України. Служив у 22-й окремій механізованій бригаді.
Життя Олександра Іваніщіна обірвалося 12 червня поблизу Краматорська від удару російського FPV дрона. У Героя залишилися син, дружина та сестра. Вічний спочинок захисник знайшов на Алеї слави.
Ярослав Туптинський
Попрощалися у Хмельницькому з Героєм Ярославом Туптинським.
Ярослав народився і виріс у Хмельницькому. Працював у закладі дошкільної освіти ?49 «Дюймовочка» робітником з обслуговування будівлі. Також був головою ОСББ.
У лютому цього року Ярослава мобілізували до лав 37-ї окремої бригади морської піхоти.
Життя захисника обірвалося 12 червня на Покровському напрямку. У нього залишилися двоє синів, мати та сестра. Поховали Героя на Алеї слави.
Ярославу Туптинському назавжди залишиться 54 роки…
Віталій Степанов
Кам’янець-Подільський попрощався з Героєм Віталієм Степановим.
Віталій народився 23 грудня 1987 року.
«Звістка про його непоправну загибель, мов грім серед ясного неба, обірвала струни сердець, залишивши нестерпний біль. 30 січня 2024 року Віталій без вагань став на захист рідної землі, прийнявши на себе важкий тягар відповідальності командира третього штурмового відділення. 27 травня 2025 року жорстока війна забрала його життя…», – розповідають про Героя у громаді.
Віталій загинув у районі Новомихайлівки Лиманського району Донецької області.
Андрій Вільбіцький
Шепетівська громада провела в останній земний шлях захисника Андрія Вільбіцького.
Андрій Вільбіцький народився 31 березня 1969 року в Шепетівці. Спокійний, начитаний хлопчик виріс і став чесним, наполегливим, врівноваженим і надійним чоловіком з гарним почуттям гумору, старався нікого не підвести та нікому не відмовляв у допомозі.
У червні 2024 року став оператором відділення радіоелектронної боротьби 103 окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького.
…Андрій Вільбіцький загинув 9 червня 2025 року…
Валерій Кубак
Кам’янець-Подільська громада попрощалася з молодшим сержантом Валерієм Кубакою…
«Валерій Кубак, народжений 5 грудня 1980 року у мальовничому селі Грушка Кам’янець-Подільського району, більше не з нами. Він виріс у звичайній українській родині, отримав середню освіту, мав свою справу і мрії, як і тисячі його ровесників. Він був одружений, виховував сина, був опорою для своєї матері та всієї родини», – розповідають про Героя у міській раді.
Валерій Олександрович був командиром радіовідділення взводу зв’язку мотопіхотного батальйону. Він пройшов шлях від строкової служби, розпочавши свій військовий шлях ще 7 липня 1999 року як курсант та радіотелеграфіст. І коли Україна покликала його знову у березні 2022 року, він, не роздумуючи, повернувся до лав Збройних сил. Його професіоналізм, відданість обов’язку та мужність були прикладом для побратимів.
6 червня 2025 року, під час виконання бойового завдання у зоні активних дій, поблизу населеного пункту Зелене Сумського району, Валерій Кубак героїчно загинув, захищаючи свободу і незалежність України…
Артем Федоренко
Сумна звістка оповила скорботою і горем Летичівську громаду. Захищаючи Україну, під час виконання бойового завдання на Сумщині, 10 червня 2025 року загинув житель селища солдат ЗСУ Артем Федоренко. Героєві було 33 роки…
Як повідомляють у селищній раді, народився і зростав Артем у Летичеві. Після закінчення місцевого ліцею ?1 вступив до Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, де здобув професію психолога. У лютому 2024 року був призваний на військову службу.
Андрій Тимощук
У Славутській громаді попрощалися із Героєм Андрієм Тимощуком.
Народився Андрій 11 липня 1985 року в Славуті. Після 9 класів шкільного навчання вступив до Славутського технічного ліцею, де до 2003 року здобував фах водія. Згодом Андрій поїхав на навчання до Хмельницького університету економіки і підприємництва, який закінчив у 2007 році та отримав диплом «Економіка і підприємництво». Працював на місцевих славутських підприємствах. Далі поїхав на роботу за кордон, але через деякий час повернувся додому, до Славути.
У травні 2023 року Андрій був мобілізований до лав Збройних сил України. Службу проходив у 77- ій окремій аеромобільній бригаді у складі десантно-штурмових військ.
«Наш Герой мужньо захищав Україну від російських окупантів на одному із найзапекліших напрямків фронту Донеччини – Бахмутському. 20 жовтня 2023 року зв’язок із нашим воїном обірвався… Рідні вірили, що Андрій живий, сподівалися знову почути його голос, але доля розпорядилася інакше. Того зловісного дня Андрій загинув, виконуючи свій військовий обов’язок…» – кажуть у міській раді.
Артем Мельник
У селі Скаржинці, що в Хмельницькому районі, попрощалися із Героєм Артемом Мельником.
Як повідомляють у місцевому старостаті, Герой з березня 2022 року боронив Україну від ворога. 10 червня 2025 року його молоде життя обірвалося…
Поховали Героя на місцевому кладовищі у Скаржинцях…
Святослав Вітюк
У Хмельницькому провели в останню земну дорогу загиблого воїна Святослава Вітюка.
За словами друзів, захисник був майстром на всі руки. Завжди усім допомагав. Любив риболовлю. У цивільному житті чоловік працював на швейній фабриці.
«Ми довгий час жили по сусідству. Святослава я знаю з п’яти років. У старшому віці він намагався покращити життя своїм батькам… Коли почалося повномасштабне вторгнення, то він разом з батьком пішов на війну», – розповіла сусідка Тетяна.
Спочатку захисник служив у складі 42-ї окремої механізованої бригади, згодом – у 156-ій окремій механізованій бригаді. Виконував бойові завдання під Вовчанськом, брав участь у боях на Сумщині, де й загинув 30 травня 2025 року.
Вічний спочинок Герой знайшов на Алеї слави. Йому навіки залишиться 38…
