– Це рейдерська атака на моє господарство, – каже чоловік

Хто може похвалитися офіційним зростанням доходів під час війни? Хіба що ритуальні служби, виробники зброї та військової амуніції і постачальники продуктів для армії. Всі решта затягують паски. Навіть промислові монстри скаржаться на економічний спад і регулярно піднімають ціни на енергоносії…. А що вже казати про малий та середній бізнес…

Особливо про сільських трудяг, які тисячами сповна відчули на собі увесь тягар і втрати від бойових дій. Вже після першої серйозної хвилі мобілізації, яка, переважно, торкнулася селян, малі фермерські господарства опинилися на межі виживання. Досвідчені спеціалісти, особливо механізатори, пішли на фронт. І за чотири з половиною роки майже ніхто з них досі не повернувся… Хіба що «на щиті».

А ті кілька чоловіків, які навіть для ТЦК не підійшли, працюють, як-то кажуть, до першої зарплати. Поки жінки вчаться механізаторській справі, збігає час посівної. До цього додаємо космічні ціни на електрику та газ для юридичних осіб, галопуючу інфляцію і традиційну непоступливість закупівельників вирощеного урожаю і виробленої важкою працею продукції.

Фермерське господарство «Надбужанське» у Хмільнику на Вінниччині, на жаль, також не розкошує. З останніх сил намагається утримати поголів’я великої рогатої худоби. Мають стадо дійних корів. Раніше вирощували ще й свиней, але це стало збитковим.

— Свинарник поки що пустує. Хочу зберегти худобу, бо нелегко давалося мені це стадо, — розповідає власник господарства Валентин Котощук. — Починав із однієї корівки. Але з кожним разом стає все важче і важче. Людей на роботу знайти вкрай складно. Ми уже родиною всі тут працюємо, і старші, і молодші, але рук не вистачає. Приходять найматися: хтось відразу відмовляється, бо «гімняки смердять», а інші не витримують навіть іспитовий строк. Такі багато не нароблять.

Другий фронт у тилу?

А чарівні палички ніхто фермерам не роздає, і худоба кожен день хоче їсти. І хтось же має її годувати, видоїти, вичистити корівник. Бо, як би там не було, а щодня на завод веземо якісне молоко, за літр якого виторговуємо аж 15 гривень. Розумію, що і у заводських прибутки не зашкалюють, бо люди менше купують через нестачу грошей і багато виїхало до Європи… Війна.

— А тут ще свої у тилу відкрили проти мене другий фронт, — розповідає Валентин Котощук. — І уже майже місяць живу в стресі. Постійні обшуки, вимагання якихось доказів, котрих не існує у природі, масовані способи демонстрації сили за участі спецпризначенців на роботі, вдома, арештовують майно, побили сина, ветерана АТО, пресують доньку, дружину, порпалися у гноярці…

Звинувачують у тому, що на території господарства я силоміць утримую вразливих людей і змушую їх задарма працювати. Ставиться питання так, ніби я керівник злочинної групи, яка вербує психічно хворих людей, а потім змушує працювати задарма, за харчі. 9 червня на ферму одночасно прибуло чоловік 40 правоохоронців, заглянули у кожну шпарину і не виявили ніяких ні хворих, ні здорових зайвих людей на господарстві. Тим більше, ні в мене вдома, ні в автівці, яку відразу відігнали на штрафмайданчик у Вінницю.

Претензії правоохоронців до фермера Котощука дійсно серйозні. Але, за матеріалами засідань, що проводились слідчим суддею, наразі вся доказова база грунтується на свідченні однієї особи. І ця особа повідомляє, що на території «Надбужанського» утримується силоміць багато людей. Але, як пересвідчились самі правоохоронці та представники Держкомпраці, їх там немає.

Припустимо, що ця особа із категорії «вразливих громадян». Чи має особисту неприязнь до керівника господарства. Можливо, не хотів працювати, а вимагав зарплату. Так часто зводять рахунки із керівниками. Наскільки відомо, інших прямих доказів участі Котощука в організованому злочинному угрупованні, яке вербувало вразливих громадян з метою утримання їх у рабстві, немає.

Тому, очевидно, як каже керівник «Надбужанського», слідчі намагаються приліпити до своєї версії абсолютно все, що їм десь довелось розшукати. Навіть давні копії документів людей, яких ми прихистили під час трагедії у Калинівці, коли там вибухали снаряди.

Звісно, у правоохоронців своя робота, і наразі вони не відкривають усіх деталей справи стосовно фермера.

Переселенці чи провокатори?

— Мені уже 61 рік. Майже усе моє трудове життя пов’язане із сільським господарством. Я багато років працював на керівних посадах і завжди дбав про людей, — каже Валентин Олексійович. — Зараз така ситуація, що плинність кадрів висока. Упали обсяги виробництва через війну. Фактично, працюю зараз як ФОП. Долучаються моїх два сини і донька. Час від часу, залежно від сезону, залучаю найманих працівників, з якими укладаю трудові договори.

Створив для них належні умови проживання. Це будинок на території ферми, де є кімнати відпочинку, їдальня, душова. Іногороднім надаються кімнати для проживання. Специфіка нашої роботи така; раненько треба нагодувати худобу, здоїти, потім вигнати в поле, почистити гній. Тому треба розривати 8-годинний робочий день. Під час перерв працівники займаються своїми справами. Хоча всі знають, що в тваринництві робочий день ненормований…

Здавалось би, що вимоги до найманих працівників у нас стандартні: працювати добросовісно, бути уважними до тварин, не допускати їхньої загибелі, дбайливо ставитись до майна, дотримуватись усіх санітарних вимог та особистої гігієни. Але, як показують випробовувальні терміни, знайти таку людину вже проблематично. Тому й виникають виробничі непорозуміння. Думаю, що кожен керівник сільгосппідприємства мене розуміє, — продовжує фермер Котощук, — На даний час у мене працевлаштовано троє людей: Олена Ліщук, Михайло Кулик і Марина Прибишина.

Наприкінці травня попросилися на роботу Ярослав Пастушенко та Іван Сурков, які назвалися переселенцями. Взяв їх з випробувальним терміном, але через тиждень вони покинули роботу в день обшуку, за наказом поліцейських. А тепер мушу їздити у Вінницю, пояснювати все слідчим. Замість того, щоб займатися господарством, на якому і днюю і ночую, щоб зберегти виробництво, сплатити податки, допомогти ЗСУ, Фонду інвалідів та малоімущим…

Хіба можна вірити фермеру?

Вже чую запитання: «А хіба можна вірити цьому фермеру?» На цей рахунок маю контрзапитання: «А хіба можна вірити прокурорам-інвалідам і сотням інших силовиків, котрі переписали неофіційно нажиті мільйонні прибутки на близьких родичів? Зокрема на тещ із пенсією три тисячі гривень. Хіба можна вірити силовикам, у яких під час обшуків виймають із диванів сотні тисяч доларів? Зрештою, чи можна вірити міністрам та нардепам, котрі разом із сім’ями тікають за кордон від правосуддя?

І вже, коли зайшла мова про доходи під час війни, то не такі фермери заробили на ній мільйони у твердій валюті. Їх заробили і продовжують заробляти якраз оці «народні слуги», котрі не поспішають розкошелюватись на армію, а, використовуючи свої службові можливості, неофіційно збагачуються, у тому числі і за рахунок рейдерства.

Скажімо, а чому б не віджати 14 гектарів землі у Хмільнику, тим більше, що посада дозволяє використати для цього силові структури. А справу, як показує життя, можна зліпити проти кого завгодно. Здається, що це саме той випадок. Адже у цій історії є одна деталь, яка підкреслюється у протоколах судових засідань, якими надавався дозвіл поліції на обшуки. Земля, яку орендує СТОВ «Надбужанське», належить Хмільницькій міській раді.

— Я знаю, хто за цим всім стоїть. Вони думають, що знайшли слабину, що мене можна залякати і зламати та відібрати землю. Думають, що війна все спише, і поки одні воюють, інші можуть віджимати чийсь бізнес? Так не буде, я не здамся, бо не відчуваю за собою ніякої провини, — каже Валентин Олексійович Котощук, робочий кабінетик якого обвішаний подяками від міського голови Хмільника, Фонду інвалідів, депутатів усіх рівнів, аж до ВР.

Анатолій Жучинський

Від редакції. Ми попросили досвідченого правника Олега Петренка ознайомитись з цією справою. Ось його коментар:

В ухвалі Вінницького міського суду від 29 травня 2025 року, яка надавала дозвіл слідчому на обшук земельної ділянки СТОВ «Надбужанське», міститься опис серйозного злочину — оперативним шляхом отримано інформацію, що група осіб, діючи за попередньою змовою, вербує, переміщає та переховує людей, які перебувають в уразливому стані, викликаному їх психічними розладами, психологічними відхиленнями та скрутним матеріальним становищем, з метою трудової експлуатації.

Це кваліфіковано за частиною 2 статті 149 Кримінального кодексу України як торгівля людьми. Однак подальші події обшуку викликають вагомі сумніви в правдивості вищевказаної оперативної інформації. При обшуку не було виявлено жодного із так званих уразливих осіб, які експлуатувалися.

На території господарства виявлено власника та його родичів, які допомагали по господарству, а саме, двох синів і чотирьох робітників. Два із них працювали постійно, а два інших — відповідно до оголошення в інтернеті, зголосилися в кінці травня — на початку червня працювати і перебували на випробувальному терміні. Ці два новоприбулі в день обшуку пасли худобу на пасовищі, тобто були очевидно вільні в своїх діях, але що цікаво — при завершенні обшуку вони зібрали свої речі і поїхали разом з поліцією. Опісля вони написали заяви в поліцію, що їх експлуатували. Це носить явні ознаки умисної провокації, а не виявлення злочину.

Цікавий завершальний запис у протоколі обшуку — «виявлені місця ймовірного забруднення (складання) відходів на польовій частині, у ході чого були відібрані зразки грунту для порівняльного дослідження категорії забруднення». Але ж власник вирощує худобу, то як без гною? Невже для виявлення складання гною відкривали провадження за тяжкий злочин і вчиняли показовий обшук!? Це вже ознаки замовних дій — щось все-таки виявиться.

Але цим не завершився обшук території господарства. Поліцейські в цей день обшукали будинок дружини власника господарства. І те, що на це не було дозволу у формі ухвали суду — чомусь не спрацював принцип законності у поліцейських?!

Це ж явно незаконні дії. Як і те, що доньку власника господарства поліцейські брутально «викинули» з автомобіля, і автомобіль забрали з собою у м. Вінницю. Правда, через кілька днів автомобіль повернули, але важко пояснити ці дії з точки зору повноважень і прав поліцейських.

Це уже свавілля. І що ж? З часу таких дій пройшло більше десяти днів, однак прокурор до цих пір не бачить, що в діях поліцейських є перевищення службових повноважень.