Спочатку Ліля складала заяви, рішення судів, постанови, приписи, виконавчі листи, фотографії у окремі папки, потім у картонні ящики. А згодом – у великі лантухи, які колись пошила її свекруха. Бо так зручніше було перевозити всю цю канцелярію абсурду, цинізму і ницості.

Власне, у аркушах цю карикатуру української правової системи жінка вже не рахує.

– Це паперове безумство наразі тягне десь на пів центнера, — каже жінка і починає діставати із великої сумки стоси офіційних документів, якщо так можна назвати увесь цей бісовий архів, завірений різними гербовими печатками.

По суті, це десятилітня історія стосунків простої громадянки України Дубровіної із «народними слугами» та державою, з якої ці самі «слуги» висмоктують всі соки в обмін на зневагу до законослухняних простих людей та самого поняття «соціальна справедливість».

Перший тайм відіграли на користь позивачів

Свого часу мама Лілі А.Г. Журавська отримала маленький шматочок землі під дачу в кооперативі «Медик-3». Зараз це вже населений пункт Березина Якушинецької громади, під самісінькою Вінницею. Ділянка непоказна, над яром у другому ярусі від дороги. Заїзд тягнеться аж на 18,5 метра. Власне, зараз це вже не п’ятиметровий заїзд, а вузенький півтораметровий прохід.

А звідки ж тепер можна заїхати у двір? Нізвідки. Можна лише зайти. Але це вже друга частина історії. Нагадаємо, що Лілія Олександрівна успадкувала від покійної мами цю ділянку і у законний спосіб визначила її межі, включно із заїздом. Першим головним болем став сусід Музика, який самовільно відшматував від заїзду 1,5 метра по всій довжині і відгородив його сіткою.

Заїхати у двір родині Дубровіної стало значно важче. По-людськи віддати чуже сусід не хотів. Мовляв, це його спадок. Як завжди чинить у таких конфліктних випадках поліція? Радить звертатися до суду. Ось так почала накопичуватись перша папка документів із гербовими печатками. Призначалися судові засідання відповідачі, «як годиться», затягували розгляд, подавали апеляцію. Але проти очевидного не попреш…

– Хто з кимось судився у наших судах, той знає, скільки років життя забирає ця процедура, — каже Лілія, — навіть якщо ти хочеш у законодавчому полі повернути собі те, що в тебе украли. Дякувати Богу, ми зуміли переконати суд у своїй правоті.

Однак вимоги виконавчої служби сусід виконував довго і неохоче. Певно, тоді закусив губу на сусідів.

Бо насолоджуватись перемогою у суді Лілії та Олегу довелось недовго. Справжній кошмар на родину чекав, коли око на заїзд поклав інший сусід, відставний поліцейський офіцер Регелюк В.І. У своїй заяві в НАБУ пані Лілія дає вельми невтішну характеристику цьому чоловікові.

Цей вже вкрав вишукано, як уміють менти

Треба зазначити, що Ліля Дубровіна та Олег Кожушний обоє інваліди. У чоловіка важка недуга серця. Він навіть стоїть у черзі на трансплантацію.

Для бадьорого та спортивного поліцейського пенсіонера Регелюка це — не конкурент. І коли одного разу Олег поїхав у Вінницю за ліками, до заїзду Дубровіної підігнали самоскид із землею і щиро висипали прямісінько на ніби відсуджений провулок.

– Коли чоловік повернувся, то потрапити разом із автівкою у двір він уже не зміг. Ніколи не забуду той злощасний день, якраз тоді ракета влучила в Будинок офіцерів у Вінниці і загинуло багато людей. Але для Регелюка, який керував земляними роботами, і для Музики, що діяв із ним у спілці, схоже, це нічого не означало, — продовжує розповідь Лілія Олександрівна. — Ми покликали поліцію, але він показав якісь папірці, після чого поліцейські навіть не складали ніяких протоколів. Знову дали «слушну пораду» звертатися… до суду. Схоже, вони були до цього готові.

До папірців і правомочності їх отримання у адміністрації громади ми ще повернемося, а тим часом зазначимо, що землі на крутий заїзд у двір двох інвалідів всипали з добрий десяток «КамАЗів». Бо зі схилу «сусід-проєктант» зробив рівненьку ділянку розміром десь чотири на сім метрів.

І поки законослухняне подружжя інвалідів складало нову позовну заяву до суду, вирівняний шматок їх заїзду обнесли сіткою на кшталт собачого вольєра і завезли туди якісь примітивні беушні атракції, поламані дитячі іграшки та іржаву виварку.

Можна все, якщо у тебе є зв’язки та міцні щелепи

– Попри очевидність абсолютно абсурдного прихоплення єдиного заїзду до обійстя у сусідів, відставний поліціянт Регелюк організовує збір підписів односельців із проханням до місцевої влади — облаштувати тут дитячий майданчик. До речі, очолює Якушинецьку громаду теж відставний поліцейський офіцер, — каже пані Лілія. — Попри рішення суду щодо належності цієї ділянки на законних підставах нам, організовується електронна петиція на сайті громади про збір підписів на користь майданчика.

Звісно, потрібної кількості голосів вона не набирає. Люди ж не дурні. І прекрасно розуміють, що за благими розповідями насправді йдеться про місце під гараж для колєги, якому мало власних десяти соток садового дизайну, аби паркувати там автомобіль.

Як юрист, можу сказати, що це називається рейдерське захоплення чужого майна і що це робиться у стилі класичної корупційної схеми. Вигаданої як благородна благодійна акція. Фактично наразі для внуків та дружини Регелюка. А в перспективі, як всі уже зрозуміли, під його гараж.

Коли черговий судовий позов від Дубровіної взяли на розгляд і організатори схеми зрозуміли, що взяти «на понт» їх не вдасться, на Лілю сфабрикували справу. Ніби вона ходила по вулиці і страшенно матюкалася перед дітьми. І з цією вигаданою справою її почав пресувати офіцер громади Близнюк.

– Слава Богу, судді відразу розкусили ментовський задум і справу не взяли на розгляд, — розповідає Лілія Олександрівна. — Тоді Регалюк вирішив використати як тиск на мене голову обласного Пенсійного фонду Корчаку. Не знаю, що їх пов’язує, можу лише здогадуватись… Але, по суті, мене змусили покинути роботу в «Прозорому офісі» на проспекті Космонавтів у Вінниці.

Коли я запитала у начальниці, а яке відношення до моєї роботи мають мої законні особисті майнові претензії до сусіда, вона мені сказала: «Якщо хтось розлучається, то винуваті обидві сторони».

Я просто заклякла і відразу написала заяву на звільнення. До речі, про перевищення повноважень причетних до цієї історії посадових осіб мною вже подана скарга в ДБР.

У нас забрали три роки життя

Друге відсудження належного родині Дубровіної та Кожушного заїзду до власного будинку в селі Березина зайняло аж три роки. На жаль, за цей час подружжя змушене було покинути свою оселю і податися до родичів, за 40 кілометрів від Вінниці. Адже через відсутність заїзду вони не могли навіть підвезти до хати ні дров, ні вугілля. Покинуте житло впродовж цих років занепадає, руйнуються меблі, побутова техніка, інтер’єри.

– Найстрашніше, що викреслено три роки нашого і без того важкого життя. Витягнуто кошти, які ми мали використати на ремонт будинку. Я вже була і адвокаткою у суді, і архіваріусом, і позивачем, і відповідачем. Просто якийсь жах: три роки живу в судах і заради того, щоб повернутися до висхідної точки, — розчаровано говорить пані Лілія. — До найпершого судового рішення, яке визначило належність заїзду нам і яке так цинічно було проігнороване групою осіб, що вижили нашу родину із рідної хати… До речі, у адміністрації громади проігнорували і те, що під час війни не можна виділяти землю. Вони видали Регалюку хитру довідку про якусь передачу якогось благодійного фонду якогось майна. І цією довідкою ініціатор оборудки шахрайським способом маніпулював з патрульними поліцейськими. Власне, як і у всіх інших випадках.

«Рішення суду – то гі..но»

Однак другий судовий тайм був довшим і дійшов аж до верховного розгляду. Але тепер, після невдалих спроб місцевого начальства видати відвертий грабунок чужої землі за турботу про дітей, на руках у родини Лілії та Олега є дуже конкретне рішення вищої судової інстанції і дуже конкретний виконавчий лист. І ним абсолютно конкретно зобов’язано Якушинецьку сільську раду «усунути Дубровіній Л.О. перешкоди в користуванні необхідним заїздом до її ділянки, що знаходиться за адресою: вул Квітуча, буд. 48, с. Березина, Вінницький район, Вінницька область, кадастровий номер 052068 8900:08:001:1122.

Зобов’язати Якушинецьку сільську раду здійснити демонтаж дитячого майданчика та його огорожі за рахунок Якушинецької сільради в обсязі, необхідному для відновлення заїзду, власним коштом прибрати незаконно облаштований майданчик із території заїзду (виїзду) транспорту визначеного на план-схемі, …відповідно до рішення суду.

Крім того, за невиконання рішення немайнового характеру накласти на Якушинецьку сільраду штраф на користь держави у розмірі 10200 грн».

Додамо, що забаганка Регелюка обійдеться громаді у 30-40 тисяч гривень. Нехай жителі села про це знають і запитають у керівництва: хіба в селі мало зручних комунальних ділянок, де можна без конфліктів облаштувати гарний спортивний і дитячий майданчики? Чому ці ділянки продаються під приватну забудову, а людям подають фабулу у вигляді «дитячого майданчика між двома високовольтними стовпами і криницею та двома господарськими вбиральнями». Та ще й на вкраденій землі?

Старожили Березини (колишнього дачного кооперативу «Медик-3») кажуть, що коли йому надавали статус окремого населеного пункту, на балансі громади було 26 гектарів землі. На них можна було б стільки всього для інфраструктури зробити. Але цієї землі ніби в користуванні селян вже немає. Певно, тому починаються звичні для певного кола осіб рейдерські віджими у сусідів. Війна ж все спише?..

Родина Дубровіної та Кожушного, якій сусід-мент увесь час заявляє, що «судове рішення — то гі..но», з нетерпінням чекає, як на цей раз «група осіб» відреагує на рішення суду і на вимоги виконавчого листа врегулювати питання до 7 липня. Почне їх виконувати чи знову, користуючись своїм службовим становищем та зв’язками, запустить якусь нову схематозну багатоходівку із залученням десятків чиновників, патрульних поліцейських, судових виконавців, суддів, прокурорів та інших представників держави, щоб остаточно розтоптати гідність законослухняних громадян, які все свідоме трудове життя утримували її своїми податками. І все це заради того, щоб примітивно украсти у них шматок заїзду до власного будинку.

Таких ситуацій, на жаль, в області останнім часом більшає. Користуючись вразливістю людей через війну, спритні рішали крадуть землю, фальшують документи і безпардонно наживаються на добропорядних громадянах та громадських ресурсах. У такому стані наше суспільство навряд чи спроможне згуртуватися заради єдиної мети. Бо, як виявляється, мета у людей різна: хтось іде гинути за справедливу Україну, а хтось попри все намагається остаточно перетворити її на заповідник корупції з «мєнтовським бєпрєдєлом».

Коли верстався номер 7 липня, від пані Лілії ми дізналися, що керівництво Якушинецької громади і на цей раз проігнорувало вимоги Міністерства юстиції України та рішення суду. Виходить, що рішення суду для топчиновників місцевого розливу «таки — гі..но»? То за що вони мають нашу державу?

Анатолій Жучинський,
головний редактор
газети «33-й канал»

P.S. Редакція має всі офіційні документи, які підтверджують наведені в публікації факти.