Володимир Федючок

У Волочиській громаді Хмельницького району попрощалися із загиблим воїном Володимиром Федючком, який понад рік вважався зниклим безвісти.

Володимир народився 12 червня 1990 року в селі Гарнишівка. Навчався у Маначинській школі та Підволочиському професійному ліцеї. Працював на різних посадах, був сумлінним і відповідальним, мав повагу серед людей.

13 лютого 2023 року чоловік став до лав Збройних сил України. Служив на передовій, на Донеччині. У квітні минулого року зник безвісти. Тривалий час про бійця не було жодної звістки. Його особу вдалося підтвердити лише 11 липня цього року. З’ясувалося, що життя Героя обірвалось 17 квітня 2024 року. У нього залишилися батьки, брат і дружина. Володимиру навіки 33…

Володимир Іщак

Волочиська міська рада сповістила про загибель жителя громади — Володимира Іщака.

Військовий —1981 року народження. Герой довгий час вважався зниклим безвісти. Стало відомо, що серце воїна перестало битися 5 вересня 2023 року.

Володимир віддав найдорожче заради миру та свободи на рідній землі. Його подвиг назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів і всіх, хто знав Героя, зазначили у Волочиській міській раді.

Сергій Баран

Громада міста Дунаївці попрощалася з Сергієм Бараном. Він пішов із життя внаслідок тяжкої хвороби. Сергія мобілізували до лав Збройних сил України 28 травня цього року. Після короткого періоду навчання у Рівненській області він не встиг заступити на бойове чергування — його стан здоров’я різко погіршився. Лікарі боролися за життя чоловіка у Дунаєвецькій багатопрофільній лікарні, однак 10 липня його серце зупинилося. Сергію було 38 років. Після себе він залишив трьох дітей.

Сергій Дризик

В Улашанівській громаді попрощалися із сержантом Сергієм Дризиком. Він мешкав у селі Миньківці. Серце Сергія перестало битися 10 липня 2025 року. Поховали військового на місцевому кладовищі.

Юрій Єдинак

Жителі села Тинна Новодунаєвецької громади провели в останню дорогу воїна Юрія Єдинака. Він народився 11 травня 1972 року в селі Міцівці, здобув професію тракториста, працював у селі, а пізніше разом із дружиною переїхав в Івано-Франківську область. 20 лютого 2024 року Юрія мобілізували до ЗСУ, службу він проходив у частині А5509 Сил територіальної оборони «Захід». Попри проблеми зі здоров’ям, виконував військові обов’язки. 9 липня 2025 року захисник помер через зупинку серця. Йому було 53 роки.

Олександр Мазур

10 липня зупинилося серце жителя села Сахнівці, військовослужбовця Олександра Мазура. Він народився 19 березня 1977 року. Із 30 травня 2023 року служив у військовій частині 9938, брав участь у запеклих боях. Прощання з Героєм відбулося у Сахновецькій громаді.

Олександр Миронюк

Білогірська громада провела в останню дорогу молодшого сержанта Олександра Миронюка. Він був мобілізований у березні 2022 року. Останнім часом ніс службу на Харківщині. 8 липня 2025 року загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новоплатонівка. Поховали Героя на місцевому кладовищі з військовими й релігійними почестями.

Андрій Шаравара

У Кам’янці-Подільському провели в останню земну дорогу полеглого Героя Андрія Шаравару, який загинув понад рік тому  в Запорізькій області.

У 2021 році захисник став на захист країни. Він пройшов шлях від стрільця до кулеметника.

Герой загинув 26 лютого 2024 року на Запорізькому напрямку. Лише завдяки тесту ДНК вдалося ідентифікувати його тіло.

Вічний спочинок Герой знайшов на кладовищі у рідному селі Довжок.

Герою навіки залишиться 24…

Олексій Попель

У Славуті попрощалися з Олексієм Попелем. У березні цього року захисник України на околиці села Удачне, під Покровськом, що на Донеччині, зазнав важкого поранення. Чотири місяці — у шпиталі, на межі життя і смерті. На жаль, 4 липня серце Олексія зупинилося…

«Олексій народився 31 березня 1992 року в Славуті. Після школи здобув фах електрогазозварювальника у Нетішинському професійному ліцеї. У 2010 році Олексія призвали на строкову військову службу. Після служби працював водієм таксі. Із 2018 року він служив у Державній службі охорони Національної поліції України, – розповідають у Славутській міській раді. – У червні 2024 року Олексій був мобілізований до лав Національної гвардії України. Служив у батальйоні оперативного призначення військової частини 3017, на посаді помічника гранатометника».

Командування відзначило його нагородами — почесним знаком «За нескореність» та медаллю «Ветеран війни, учасник бойових дій»… Тепер Олексій Попель у Небесному війську. Йому назавжди 33 роки.

Сергій Шпортун

У Дунаївцях громада схилила голови, провівши в останню земну путь Сергія Шпортуна. «18 травня 2025 року, виконуючи бойове завдання, загинув наш земляк — старший водій 110-ї окремої механізованої бригади, солдат Сергій Шпортун», – повідомили в Дунаєвецькій тергромаді.

Сергій Шпортун народився у селі Руда-Гірчичнянська. Здобув фах у Хмельницькому, працював у ТОВ «Енселко-Агро». «Разом із дружиною виховував трьох прекрасних дітей, – розповіли у громаді. – У 2022 році добровільно став до лав оборонців України. Служив на передовій, на Авдіївському напрямку — водієм-сапером. Після повернення до мирного життя продовжив працювати. Навесні 2025-го Сергій вдруге одягнув військову форму. Його серце перестало битися у травні, під час запеклих штурмових боїв поблизу села Іскрисківщина Сумської області. Унаслідок ворожої атаки дрона Сергій загинув. Тривалий час вважався зниклим безвісти… І лише через півтора місяця родина отримала підтвердження найстрашнішої новини».

Герою назавжди 39 років.

Микола Зубатін

Микола Зубатін навіки спочив на Білогірщині. «На посаді стрільця 2 стрілецького відділення він ніс військову службу в лавах ЗСУ з березня 2022 року. Учасник багатьох бойових завдань на Харківщині. У липні 2024 року з ним зник зв’язок. Старший солдат Микола Зубатін загинув, його життя обірвалося 30 липня 2024 року поблизу населеного пункту Піщане Харківської області, під час виконання бойового завдання.

Поховали Героя на кладовищі села Хорошів.

Захиснику назавжди 37 років.

Віталій Косовський

У селі Купин, що на Городоччинині, попрощалися з Віталієм Косовським. Захисник України з 4 червня 2024 року вважався зниклим безвісти.

Віталій Косовський народився 28 червня 1990 року у Купині в багатодітній родині. Після школи здобув фах штукатура у Городку, згодом переїхав до Хмельницького, де разом із дружиною виховував доньку й сина.

У лютому 2023 року Віталія призвали до лав Збройних сил України. Він служив у 68-й окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша, де був командиром взводу 3-го відділення. Воював на Запорізькому та Донецькому напрямках. У червні 2024-го чоловік зник безвісти.

Тест ДНК підтвердив, що Віталій загинув на Донеччині.

Йому навіки 33 роки.

Віктор Павлюков

Віктор Павлюков навіки спочив у селі Красносілка Старокостянтинівської громади. «Віктор загинув 7 липня 2025 року під час ведення бойових дій поблизу населеного пункту Малинівка Пологівського району Запорізької області», – повідомили у Старокостянтинівській міськраді.

Віктору Павлюкову назавжди 44 роки.

Василь Гвоздь

У Хмельницькому попрощалися з захисником України Василем Гвоздем, який 5 липня на Донеччині загинув під час виконання бойового завдання…

Василь Гвоздь у 2014 році був учасником Антитерористичної операції, а згодом повернувся до цивільного життя. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він знову став на захист України.

«Він був сапером. З молодими хлопцями був на «передку». Він їх врятував, можна так сказати, а сам загинув. Він завжди був за людей, допомагав. Чесна, щира людина – цвіт нашої нації…» – каже Володимир Кондратюк, побратим полеглого Героя.

Василь Гвоздь навіки спочив у рідному селі Велика Калинівка Хмельницького району.

Герою назавжди 40 років…

Олександр Теревега

У Хмельницькому провели в останню земну дорогу Героя Олександра Теревегу, який загинув 6 липня під Покровськом внаслідок удару ворожого FPV-дрона.

У жовтні 2023 року Олександра мобілізували до лав Збройних сил України. Воїн із позивним «Атлет» служив у 25-й окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді.

«Служив я з Олександром від самого початку, – розповів побратим захисника із позивним «Жук». – Це була проста, щира, добра та надійна людина… Таких людей мало. А найгірше, що таких людей війна швидше забирає…»

Олександр не встиг створити власну сім’ю.

Вічний спочинок Олександр Теревега знайшов на Алеї слави.

Герою навіки залишиться 31…

Олександр Напалкін

Жителі Красилова живим коридором пам’яті та шани, навколішки провели в останню дорогу захисника Олександра Напалкіна, який загинув 6 липня 2025 року в дорожньо-транспортній пригоді під час виконання бойового завдання під містом Слов’янськ Донецької області.

У цивільному житті Олександр працював водієм у пожежній частині Красилова, а також займався будівельною справою. У січні 2023 року воїна мобілізували до війська, де він був водієм батальйону матеріального забезпечення.

Вічний спочинок Олександр Напалкін знайшов на кладовищі села Кульчини.

Олександр Хіночик

У скорботі Нетішинська громада. Тут попрощалися із захисником Олександром Хіночиком, який на третій день повномасштабної війни добровольцем мобілізувався до війська.

Олександр був помічником гранатометника. Помер воїн 8 липня 2025 року в Хмельницькому військовому шпиталі. Отримавши тяжке поранення на фронті, він тривалий час лікувався, потім проходив реабілітацію.

Олександр Войчак

«На щиті» до рідної Летичівщини повернувся житель села Варенка Козачківського, молодший сержант Олександр Войчак.

Після закінчення школи Олександр вступив до Грушковецького професійно-технічного училища за спеціальністю муляр-штукатур. Згодом вступив до Деражнянського ПТУ, де здобув фах електрозварника. Працював у селищі Вовковинці монтером колії на залізничній станції Комарівці.

У липні 2024 року захисник доєднався до лав Збройних сил України. Помер воїн 4 липня 2025 року під час виконання бойового завдання на Сумщині, внаслідок важкого поранення.

Володимир Гончарук

У Хмельницькому провели в останню земну дорогу Володимира Гончарука. Він народився 5 листопада 1973 року. Близько 16 років чоловік працював у Райківецькій виправній колонії. П’ять років тому вийшов на пенсію, однак на початку Великої війни доєднався до війська.

Захисник служив на Запорізькому та Донецькому напрямках.

«Надзвичайно смілива людина. За ним люди завжди йшли вперед. Він був командиром відділення мінометної батареї. На жаль, таких людей небагато. Він своїм тілом прикрив людей, і його розрахунок вижив», – розповів побратим захисника із позивним «Апіс».

Володимир Гончарук загинув 5 липня 2025 року на Покровському напрямку. Йому навіки залишиться 51…

Поховали Героя на Алеї слави.

Володимир Мниця

У Хмельницькому попрощалися з Героєм Володимиром Мницею. Захисник народився 18 листопада 1979 року. Працював на Хмельницькій маслосирбазі.

У липні 2023 року Володимира мобілізували до лав Збройних сил України. Воїн служив у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.

«Воював близько двох років. Отримав дуже тяжке поранення під Покровськом, якраз тоді була найгірша ситуація, коли вже ворог підходив до міста, – розповів родич захисника Микита. – І ось там при евакуації отримав поранення. Пів року ще боровся за життя… Було багато операцій».

Серце захисника не витримало та зупинилося 4 липня 2025 року. Герою навіки залишиться 45…

Вічний спочинок Володимир Мниця знайшов на Алеї слави.

Сергій Луцький

«На щиті» на рідну Дунаєвеччину повернувся Герой Сергій Луцький, який загинув 5 липня 2025 року поблизу населеного пункту Виїмка на Донеччині внаслідок артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання.

Сергій народився 25 серпня 1971 року в Дунаївцях. Після закінчення місцевої школи №1 вступив до Балинського училища, де здобув професію будівельника.

«Пройшов строкову службу в армії, був опорою для батьків, пізніше – для власної родини. Працював за кордоном, намагаючись забезпечити краще майбутнє для своїх дітей – доньки Ірини та сина Сергія», – розповіли у громаді.

У 2019 році воїн підписав контракт і став на захист України. Повернувшись у 2021 році, працював у ТОВ «Подільський бройлер».

У листопаді 2024 року був мобілізований. Пройшов бойове злагодження у Рівному та Івано-Франківську. 20 червня 2025 року захисник перестав виходити на зв’язок…

Герой не дожив до свого 54-го дня народження.

Анатолій Овчарук

Мешканці Кам’янця-Подільського проводжали в останню дорогу старшого сержанта Анатолія Овчарука, який загинув 3 липня 2025 року біля населеного пункту Дружелюбівка Ізюмського району Харківської області.

У 2020 році Анатолій став до лав Збройних сил України. Згодом брав участь в Операції Об’єднаних сил на теренах Донеччини та Луганщини. Початок повномасштабного вторгнення воїн зустрів на Київщині, де брав участь у відбитті ворога. Воїн був оператором відділення управління взводу управління роти радіоелектронної боротьби.

«У доленосному 2025 році Анатолій долучився до лав славетної штурмової бригади і там, серед найвідважніших, одразу зарекомендував себе не просто сумлінним, а винятково здібним та безмежно відданим воїном. Він був тим побратимом, якого цінували, на якого рівнялися, якому довіряли найскладніші завдання, тим, хто завжди був поруч і на кого можна було покластися у найпекельніший момент», – розповів Михайло Посітко.

Владислав Зарічний

У Хмельницькому віддали шану воїну-прикордоннику Владиславу Зарічному. Життя молодого офіцера трагічно обірвалося. Йому навіки залишиться 23…

Вічний спочинок Владислав Зарічний знайшов на Алеї Героїв.

Олександр Токарь

Попрощалися у Гуківській громаді з Героєм Олександром Токарем, який «на щиті» повернувся до рідного села П’ятничани.

Захисник загинув 26 червня 2024 року поблизу населеного пункту Євгенівка Донецької області.

«Рік всі надіялись, що знайдеться, але не судилося», – зазначили в громаді.

Ігор Ліб

Жителі Кам’янця-Подільського провели в останню земну дорогу захисника Ігоря Ліба, який загинув 8 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання із замінування позицій поблизу населеного пункту Петрівка Покровського району Донецької області.

Як повідомив міський голова Михайло Посітко, захисник здобув освіту в Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна. Згодом продовжив навчання у військовому інституті.

«Незважаючи на важкі життєві обставини, зокрема складну операцію у 2022 році та отриману інвалідність, Ігор Ліб продемонстрував неймовірну силу духу та незламну волю. Як тільки дозволив стан здоров’я, він добровільно долучився до лав Збройних сил України, пройшов навчання на сапера та повернувся на фронт, щоб боронити свою країну», – зазначив Михайло Посітко.

Максим Дзюба

«На щиті» до Нетішина повернувся і захисник Максим Дзюба, який загинув 29 червня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Покаляне Чугуївського району Харківської області.

Як повідомили у Нетішинській міській раді, Максим народився в селищі Дукай Магаданської області (росія). У 1984 році сім’я переїхала до Енергодару, де батьки працювали на Запорізькій АЕС, а майже за десять років рідним для сім’ї Дзюбів став Нетішин.

«Максим навчався у школі №3, де закінчив 8 класів. Згодом працював слюсарем-ремонтником в автотранспортному цеху ХАЕС. За станом здоров’я звільнився в 2006 році. Декілька років працював у ТОВ «Кондиціонер», – розповіли у міській раді.

Мобілізували захисника у вересня 2024 року. Воїн служив у складі 71-ої єгерської десантно-штурмової бригади спеціального призначення.

Андрій Пономаренко

У Хмельницькому попрощалися із захисником Андрієм Пономаренком. Захисник родом із тимчасово окупованого Мелітополя. Близько року тому добровольцем доєднався до лав ЗСУ.

Служив у складі 425-го окремого штурмового полку «Скала». Військовий потрапив у ДТП, лікувався в одному із медичних закладів.

Помер воїн 4 липня в одному з медичних закладів, де проходив лікування після аварії. Воїну навіки залишиться 32…

Олександр Черторижський

У Хмельницькому попрощалися із Олександром Черторижським. Він працював звукорежисером у телерадіокомпанії «Поділля-Центр». Згодом працював на речовому ринку.

Рік тому воїна мобілізували. Воїн служив у лавах 11-ї окремої механізованої бригади. Серце Героя зупинилося 4 липня в лікарні на Київщині. Йому навіки залишиться 57…

Поховали воїна на Алеї Героїв.