Популярний американський блогер Швець, який відомий своєю проукраїнською позицією і тим, що вчився разом із путіним в академії КДБ, порівняв Міндічгейт зі Сталінградською битвою у Другій світовій. Мовляв, це такий самий перелом в українській політиці і позиції влади стосовно своєї ролі у збереженні держави.

Хочеться додати до цього в цілому справедливого висновку кілька запитань: «А чи не занадто пізно? Чому зараз уже навіть вкрай рідко лунають міжнародні співчуття з приводу того, що російські терористи влаштували відкритий геноцид українців, які лише захищають свою країну від окупації, чому методично знищуються мирні люди лише тому, що вони прагнуть жити у цивілізованій демократичній країні?»

Якщо ми почнемо відповідати на них, пригадуючи найперші дні війни, то ця історія буде безкінечною. Тому — лише про найрезонансніше: розмінований Чонгар і миттєва окупація Херсона. Золоті яйця, дешеві демісезонні куртки для бійців, закуплені по ціні дорогих зимових, мільярди перерахованих на закупи зброї та боєприпасів, що канули в Лету і розчинилися там безслідно, залишивши захисників із автоматом проти танків окупанта. І, націкавіше, що кудись поділися фігуранти…

Кілометрові килими знайдених доларів та євро у ТЦКашників та ВЛКашників, які повністю демотивували військовозобов’язаних і перетворили мобілізацію у напівкримінальну процедуру. Хабарі на фронті, в тилу, по всій вертикалі влади — війна все спише? А вона, як виявилось, досі лише записувала. Кому і як списуватиме — ще невідомо. Відомо лише одне, що спроба пропетляти між корупційними краплями українській владі і на цей раз не вдалося. І, зрештою, цілком закономірно вилилась у мегацинічний епогей і винесла невтішний для народу вирок: ми поступово позбуваємось західної підтримки. Багаторічні запевнення західних партнерів у нищівній боротьбі з корупцією були лише «для галочки» та для чергових траншів від міжнародних фінустанов. Бо, як виявилось, реальних підстав для розчарування нашим фінансовим донорам влада надала більше, ніж достатньо для жорстких висновків.

Не думаю, що син Дональда Трампа, молодий американський політик, перед тим, як виступати у Давосі, не узгодив свій спіч з батьком. Зрештою, шило в мішку знайти неважко, і з високої міжнародної трибуни, як цитує The Guardian, зробив низку заяв про війну, яку веде росія, та про українську владу.

Він зокрема сказав, що президент України Володимир Зеленський затягує війну, бо знає, що ніколи не виграє вибори, якщо вона закінчиться. Крім того, він заявив, що цього літа в Монако спостерігав, як 50% суперкарів Bugatti та Ferrari мали українські номери. Утім, жодних доказів цього він не надав, пише видання. Хоча тема «батальйону Монако» не сходить зі сторінок українських незалежних медіа.

«Як ви думаєте, це було зароблено в Україні?.. Ми чуємо всі ці чутки про те, що відбувається, коли бачимо, що кожен номерний знак у Монако український… Багатії втекли, залишивши, як вони думали, селян боротися у цій війні. Не було жодного стимулу зупинятися, бо поки йшов грошовий потяг і вони крали, ніхто нічого не перевіряв, тому не було жодної причини укладати мир», — сказав Трамп-молодший.

Зрештою, на запитання, чи можливо, що президент США, який обіцяв забезпечити мир Україні, просто відійде від переговорів, син Трампа відповів, що, можливо, так і буде, додавши, що його батько — одна з найнепередбачуваніших осіб у політиці. Крім того, він пообіцяв, що США більше не будуть «ідіотом із чековою книжкою».

Що це означає для української економіки, яку окупанти кладуть на лопатки, здогадатися неважко. Особливо на тлі європейської каруселі із замороженими російськими активами, які обіцялися ЄК для підтримки України. А за що утримувати армію, як мотивувати військовозобов’язаних, як забезпечити соціалку? Збільшити податки, ціни на енергоносії, якщо вони взагалі ще подаватимуться нам після російських ракетних ударів? А з чого їх платити пересічним громадянам?

Молоді люди продовжують масово покидати Україну. У нас вже починається демографічна криза. Бракує сотні тисяч робочих рук… Виходить, що наших всіх на фронт, а сюди завозити остарбайтерів із Азії? Навряд, чи наші військові порадіють такій перспективі. Ось такі тезисні наслідки нещирості влади під час війни, які вже побачили міжнародні партнери, але не помічають єдині новинщики, котрим щороку «валять» мільярди з бюджету.

Сьогодні для України настає момент істини. І має він початися із об’єктивного інформування громадян не лише в приватних блогах та небагатьох незалежних ЗМІ, яким дивом вдалося вижити за цих чотири роки. Народ вимагає правдивої інформації від держави. Де ми? Що далі? Запитань накопичилося дуже багато.

Якось так, попри всі реалії, вже вишиковуються передвиборчі команди у наступну українську владу. Зрозуміло, переважно всі ті, хто уже знає, наскільки прибутковий це бізнес. Хто навчився за копійки підбирати державне майно через ті самі схеми, про які вже без дипломатичних реверансів кажуть наші партнери. Вони щиро сподіваються, що навіть така страшна війна нічому не навчить народ і все залишиться так, як було раніше.

Тут уже хочеться запитати: «Чи не зарано для такого параду?» Селяни вже довоювалися до того, що їх майже не залишилось. Хочете знову до влади — приєднуйтесь до захисту держави, а, фактично, своїх мільярдів, які ви заробили на щирості та законослухняності цих самих селян і за які вони загинули. Тепер уже вам треба іти «за Єрмаком на броньованих «мерсах» до війська, скидатись на зброю, місити болото в шанцях, бо на всіх місця у штабах не вистачить. Хіба що ви вже про все домовились з окупантами. Але тоді для чого вам взагалі вибори?

Щоб ні в кого не було ніяких ілюзій, у суспільстві посилюється зневіра до влади і посилюються робінгудівські настрої навіть серед військових. Національний стрес, до якого призвели мільярдні корупційні схеми на найвищому владному рівні і пов’язані з ним наслідки наразі може стабілізувати лише відкрита і справедлива до кожного громадянина позиція влади. Якщо вона на таке не спроможна, то мусить визнати це і поступитися місцем компетентним патріотичним професіоналам через формування уряду національної довіри.

Блиск «зірок», на жаль, затьмарився. Наразі потрібен зважений, мудрий і відповідальний колективний розум найкращих мізків України. Адже на кону її існування як самостійної і незалежної держави.

Анатолій Жучинський,
Заслужений журналіст України