У редакцію зателефонувала пенсіонерка з Вінниці.

– Я живу майже у кінці Вишеньки. Пенсія у мене невелика, і заради економії я вже роками купую овочі на Муніципальному ринку. Може, ця економія досить умовна, але я просто звикла туди їздити трамваєм №6, мені так зручно, – розповіла 67-річна Марія Леонтіївна.- Але коли у Вінниці вдарили морози, зі мною сталась неприємність.  Я зібралась на базар, легковажно понадіялась, що все буде добре, і не одягла теплий одяг і взуття.

Але зранку сидіння у трамваї були такі холодні, що я аж скрутилась, поки доїхала до залізничного вокзалу. Ну, думаю, на зворотню дорогу треба утеплитись, адже в трамвої все одно буде прохолодно. І я пішла до кіоску, де продавались молочні продукти. Там лежала купа складених картонних ящиків з-під масла.

Попросила у продавчині невеликий шматок картону, Господи, ви б побачили, як вона скривилась, ви б почули, як грубо вона мені відмовила! Мовляв, шляються тут всілякі бомжі, а потім товар пропадає! Хоч я, чесно кажучи, зовсім не схожа на бомжиху.

Коротше кажучи, обійшла я шість (!) кіосків, де була картонна тара, і в жодному мені не дали шматка картону. Навіть коли я пропонувала продавцям невеликі гроші. Тільки у сьомому кіоску, де торгували яйцями, я попросила порожній лоток від яєць, і продавчиня мовчки мені його віддала. Я подякувала, і всю дорогу додому сиділа на цьому лотку.

Образа мене  мучила! Що сталось з нашими добрими, щиросердними українськими жінками? Невже за роки базарної торгівлі вони остаточно втратили просте людське співчуття? Цей маленький шматок картону став неначе індикатором їхньої совісті.

Вислухала Ірина ЗОНОВА