І так приймали на його місце архієпископа Павла із Хмельниччини. Тепер митрополит Симеон став митрополитом Хмельницьким і Шепетівським ПЦУ. А очільник цієї єпархії посів місце керівника Вінницько-Барської єпархії ПЦУ.

Журналісти «33-го» побували на цій особливій службі в кафедральному Спасо-Преображенському соборі м. Вінниці.

Така служба, коли митрополит Симеон прощався із Вінниччиною і їхав на Хмельниччину, а архієпископ Павло переїхав із Хмельниччини і заступав на посаду керівника Вінницької і Барської єпархії ПЦУ, відбувалась у цьому храмі вперше за майже 19 років.

Сам митрополит Симеон підкреслив, що це було рівно 18 років і 8 місяців.

Бо саме тоді його призначали на цю посаду на місце спочилого митрополита Макарія.

Без перебільшення, сльози на очах були у всіх присутніх, як парафіян, які приїхали із Хмельниччини, щоб підтримати архієпископа Павла, так і вінничан, які проводжали митрополита Симеона.

Напевно, жодному митрополиту України не випали на долю такі випробування і така історична місія, як митрополиту Симеону.

Адже він увійшов в історію як перший діючий митрополит із кафедрою, який зрікся московських пут разом із більшістю парафіян цього храму і першим перейшов від УПЦ (МП) до ПЦУ.

Він разом із митрополитом Олександром із усіх митрополитів УПЦ (МП) — лише двоє — не побоялись прийти попри неймовірний тиск і залякування, викрадання архієреїв бандитами і в прямому значенні «озолочення» їх путіністами, на історичний Собор, щоб Україна отримала Томос.

І це оцінили у Вселенському Патріархаті, бо так і це крило (бо де двоє — там Бог) засвідчило, що Україні вкрай потрібна єдина незалежна церква.

Але цей, без перебільшення, подвиг митрополита Симеона та вірних йому священників не лише не оцінили в УПЦ (МП).

Митрополит був підданий моральним, юридичним й іншим цькуванням.

Як лише його не обзивали прихильники московитської церкви. Як лише не цькували і не принижували.

Саме у Вінниці, народжений на Хмельниччині, куди і повертається митрополитом Хмельницьким і Шепетівським, митрополит Симеон, який пішов на службу Божу після закінчення Вінницького медуніверситету, пізнав і найбільше своє піднесення, і найбільшу зраду підданих і, здавалося, відданих кліриків. Бо спочатку як митрополиту УПЦ (МП) до нього стояли черги священників і парафіян, щоб цілувати руки, далі написали листа в підтримку 67 священників цієї церкви, але потім дивними чином відреклись. Неважко уявити, за які обіцяні блага і валізи грошей із москви.

Тоді всі, хто тепер б’є себе в груди і бреше, що він незалежний, присягнули кірілу. Щоб помотати нерви митрополиту та відданим йому священникам, що перейшли до ПЦУ, Московський патріархат одразу прислав йому на заміну завідувача казною Паші-Мерседеса митрополита Варсонофія. А очолювані митрополитом Симеоном священники, які ще вчора клялись у вірності, почали збирати в походи зазомбованих емпешників, вести їх на захоплення центрального собору єпархії Спасо-Преображенського собору, бо, мовляв, це їхня власність, хоча у Вінниці храмів МП було і залишається величезна кількість.

І, віруючі ПЦУ, парафіяни храму збирались щоразу у кільце віри, разом із охороною, щоб запобігти захопленню…

Якщо чесно, місцева влада якось мляво реагувала, а за ексочільника поліції області, ярого поборника МП, ще й сприяла емпешникам.

Реагує мляво і тепер, і тому Вінниччина залишається у трійці лідерів по кількості храмів УПЦ (МП), і чого гріха таїти, багато керівників, особливо в області, залишаються прихильниками МП.

Тоді як у слуг філіалу рпц в Україні миттєво і одночасно повиростали ще більші маєтки й хороми, як і у їхніх родин, з’явились нові авто, митрополит Симеон, крім службового приміщення у єпархії, не мав ніякої нерухомості.

Так і перейшов до Хмельниччини. До речі, таким, за канонами, і має бути монах. Офіційно кажуть, що митрополит повертається ближче до родини — на Хмельниччині живуть його брат і племінники.

Але багато парафіян переконані, що цю людину не цінували так, як він цього заслуговував… Парафіяни цінували, влада — ні.

І тому Вінниччина його втратила — Хмельниччина отримала. Повірте, цей митрополит за свій вчинок тоді, під час отримання Томосу, коли навіть за день до Собору, із 17 митрополитів, які перед Богом і людьми дали слово, а вночі повтікали усі, точно заслуговує звання Героя України.

Аксіос — достойний! — лунало від священників і пастви. І це стосувалось, без перебільшення, і того, хто прийшов, і того, хто пішов.

Митрополит Симеон залишається членом Собору, він є його секретарем, по суті, є другою людиною у ПЦУ.

Ще під час перебування в УПЦ (МП), після смерті митрополита Володимира, до речі, також хмельничанина, митрополита Симеона висували на його місце. Тоді було три кандидати. Але переміг митрополит Онуфрій. Хоча митрополит Симеон був саме за від’єднання української церкви від москви. І вже очевидно, що він, очоливши цю церкву тоді, зміг би її зробити об’єднавчою, а не повести у непримиримий розкол і зробити кірілівсько-путінським філіалом.

А ось що офіційно повідомляє пресслужба Вінницько-Барської єпархії:

— Архієпископа Павла інтронізовано на Вінницько-Барську єпархію.

У Спасо-Преображенському кафедральному соборі міста Вінниці 8 лютого відбулися урочистості з нагоди початку архіпастирського служіння нового правлячого архієрея Вінницько-Барської єпархії Православної Церкви України — архієпископа Вінницького і Барського Павла.

Перед початком Божественної літургії відбулася урочиста зустріч архієпископа Павла. Після цього Головний секретар Священного Синоду ПЦУ, митрополит Хмельницький і Шепетівський Симеон оголосив Указ Предстоятеля Православної Церкви України Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія про призначення архієпископа Павла керуючим Вінницько-Барською єпархією.

Митрополит Симеон тепло привітав свого наступника.

Після офіційного представлення нового архієрея була звершена урочиста Божественна літургія.

Під час Літургії відбулася урочиста інтронізація архієпископа Павла на Вінницько-Барську кафедру.

Також під час богослужіння були піднесені особливі молитви за захисників України, за владу й народ, за перемогу та справедливий мир на українській землі.

Журналісти редакції «33-го» у Хмельницькому мали нагоду провести інтерв’ю із архієпископом Павлом, який покинув Хмельницький і переїхав до Вінниці.

Які думки, помисли та наміри у нового очільника Вінницько-Барської єпархії — читайте у наступному номері «33-го».

Тетяна РЕДЬКО