Це храм так званої “У”ПЦ, але справедливості заради – там усі роки війни повз огорожу розтяжки з рясними цитатами з Біблії, які засуджують таких агресорів, як Росія.
Я колись навіть, здається, робив допис у ФБ, що маю інтуїцію: у цьому храмі хороший священник. Як знайду той допис, – кину в коментарі.
Але розповідаю далі про сьогоднішнє.
Іду протилежною стороною вулиці. Тут чую окрики: “Ви – Бродецький?!” Озираюся: біжить до мене через дорогу священник.
Я зупинився. Панотець підійшов. “Добрий день!” – каже. Він, мабуть, думав, що я юдей (smiley) , як про мене пише їхня єпархія і як свого часу кричав мені в телефонну слухавку єпископ Нікіта Сторожук. Тому, певне, й не сказав священник мені “Христос Воскрес”. Інакше як пояснити, що на Пасху – “добрий день”?
Але так, як належить у Великдень, привітався я:
– Христос Воскрес!
Священник тоді вже:
– Воістину Воскрес!.. Ходімо сядемо на подвір’ї церкви, я Вам розповім про історію парафії.
– Вибачте, – кажу – поспішаю.
Він став прямо тут, посеред вулиці, розповідати, як і що. Ця церква – на території лікарні. Є рішення суду, що в них немає вже права користуватися будівлею, хоч де-факто вони там. Було видно, що йому сумно.
Я йому сказав:
– Знаєте, я не обізнаний із тими майновими нюансами, але повертайтеся до вселенського православ’я, відмовляйтеся по-справжньому від Онуфрія, який дає ордени під час війни соратникам злочинця Гундяєва, котрі засідають з ним у Москві, і користуйтеся собі своїм храмом, – моліться в ньому, і все буде добре.
Священник став говорити, мовляв, має значення не Російська імперія чи Ізраїль (він саме так сказав), а Царство Боже.
Я йому:
– Ну, ось, а Ваш Онуфрій з тими, для кого важить влада і панування. Єднайтеся з іншими українськими православними, Ви ж знаєте, що “неканонічні” вони не зі своєї волі і не через якесь відкинення віри, а через політичну анафему Москви владиці Філарету, який був, хоч і далеко не ангел, однак нічим не гірший, ніж переважна більшість інших єпископів. А за таких, як одеський Агафангел чи Гундяєв, – ще й набагато кращий…
Панотець:
– Ну, але ж коли був за СРСР Екзархом України, не терпів нічого українського…
– Не знаю – кажу – я був дитиною у 1980-х, а в 1960 – 1970-х мене взагалі не було. Але я особисто тримав у руках підшивки УКРАЇНСЬКОМОВНИХ чисел журналу “Православний Вісник”, який виходив із благословіння Екзарха Філарета в ті десятиліття. Ба більше, – не тільки тексти статей українською, а й богослужбові фрагменти там друкували київським ізводом – українською вимовою, простіше кажучи… Ось це те, що я знаю. Релігія була не в пошані у радянської влади, а релігія українською мовою – і поготів. Але Філарет добивався, щоб регулярно виходив такий журнал українською!.. Він був, звісно, суперечливим, але точно наговорили Вам кепського про нього набагато більше, ніж було насправді… Тож – єднайтеся з іншими православними України та відновлюйте євхаристійне єднання зі Вселенським патріархатом…
– Ходімо все ж сядемо, поговоримо більше – запропонував священник ще раз.
– Мушу йти. Чекає дружина. Зі Святом Вас!…
Олександр Бродецький
