Вони прожили вісім років разом. І ніхто не здогадувався, що відбувається за зачиненими дверима цілком благополучної вінницької квартири. А потім Ольга прийшла до редакції і показала покусану руку. І сказала, що мовчати більше не буде, бо дуже боїться за своє життя і життя своїх дітей. Руку їй покусав чоловік. Без п’яти хвилин кандидат медичних наук, лікар-психіатр, котрий працює на кафедрі психіатрії медуніверситету.

– Всі дивуються. І навіть мої колеги не відразу зрозуміли, що це зробив мій чоловік, – розповідає Ольга. — Зазвичай всіх піднімають на ноги тільки тоді, коли трагедія вже сталася. Але я – лікар, науковець, мама і хочу вберегти себе. І не знаю, як це зробити. Гарантії, що він мене не вб’є — немає. Ми й досі не розлучені, тому, знищивши мене, наприклад, облаштувавши все, як необережність чи нещасний випадок, він отримує все: і дітей, і квартиру. Намагання позбутися мене вже були, до мене його батьки хотіли викликати «швидку», в надії, що мене покладуть до психдиспансера. Це сталося після того, як сама ж свекруха — професор накинулася на мене при дітях та на очах моєї мами виривала волосся і била мене. Все відбувалося першого вересня минулого року. Свекор почав підвищувати на мене голос, щоб я негайно дала доньці їсти. І це, мабуть, стало останньою краплею, бо після цього я звернулася до нього на «ти» і заявила, що це він такий, його дружина така і його виродок, тобто мій чоловік. Після цих слів на мене напала свекруха. Діти кричали, а чоловік тим часом усе знімав на мобільний телефон. Втім, скільки судів після цього було, він на жодному не продемонстрував те відео. Я взяла сина, вибігла в під’їзд, дзвонила у кожну квартиру. Мені відкрили, і тільки тоді я змогла викликати поліцію. Поки приїхали правоохоронці, чоловік зі своїми батьками зібрав речі і вони пішли геть. З тих пір ми не живемо разом.

До слова, мої батьки довго не вірили у те, що відбувається в цій сім’ї. Але коли це сталося — вони були вражені.

Я лікар-терапевт, навчаюсь в аспірантурі. З чоловіком познайомилися на другому курсі. Ми чотири роки зустрічалися, а після закінчення університету одружилися. У шлюбі в нас народилося двоє діток. Але він неодноразово дозволяв собі протягувати до мене руки, і поліція стала частим гостем у наших сімейних розборках. Рік тому він вкусив мене за передпліччя. Це було вночі, а коли я звернулася до поліції вдень, то мені відмовили, заявивши, що я нічого не зможу довести. А ці покуси сходили рік і чотири місяці. Він міг з батьками виставити мене посеред дороги з автомобіля, принижував мене у присутності дітей. Якось я його зустріла у парку. Ми з дітьми і моєю родичкою гуляли, він йшов зі своєю, як сказав, студенткою. У них було побачення. Син підбіг до нього, вискочив на руки. А чоловік стояв геть розгублений і намагався від нас відкараскатися чимшвидше. І це той батько, котрий звертався до суду з заявою, що я перешкоджаю йому бачитися з дітьми! Слідчі приходили і заставали його за тим, коли він спокійно забирав сина зі школи і ніхто йому не перешкоджав. Суд присудив побачення з дітьми тричі на тиждень, у понеділок, четвер та суботу, хоча у своїх позовних вимогах він просив всього два дні, тобто, забирати дітей тільки на вихідні.

Але ж права у батьків рівні! То чому я не матиму можливості проводити вихідні зі своїми дітьми? Чому я маю приготувати їсти, випрати одяг, зводити на гуртки, оплатити їх, зранку підняти дітей, зібрати, відвести у школу і в дитсадок, тобто, взяти на свої плечі усі клопоти, котрі маю розділяти з батьком? Права рівні, але має все робити мама, а тато — як подарунок на вихідні? Звичайно, тато в такому разі буде чудовий, а мама, котра постійно щось вимагає — не така… Але насправді найбільше часу діти проводять не з татом, а з його батьками. Тато здебільшого грається телефоном на дивані, а бабуся вчить з сином уроки. Минулого року я дозволяла забирати дітей навіть на добу. Але коли поїхала до своєї мами на Пасху і попередила його про те, що дітей не буде вдома кілька днів — він викликав поліцію. На початку червня я звернулася до нього з пропозицією забрати дітей на тиждень. Але він відповів, що тільки тоді їх буде бачити, як присудив суд. Тобто, до своїх батьків у Вапнярку на оздоровлення я так і не змогла їх відправити.

Кажуть: бачили очі, що вибирали. Ви знаєте — не бачили! На людях мій чоловік м’який, білий і пухнастий, а в сім’ї — це щось зовсім інше. Того разу я сказала, що забереш дітей на годину пізніше, бо дочка трохи прихворіла. Але чоловік дзвонив безперервно у двері. Син не витримав і відчинив йому двері. Олег дістав телефон і почав знімати, мовляв, вона не віддає мені дітей, в хаті безлад, брудно… (Був розкладений конструктор, яким діти гралися перед тим). Я сказала, що не дозволяю знімати, і рукою затулила йому телефон. Він викрутив мені руку і по-звірячому вкусив. Зрозуміло, все знову на очах у дітей. Тепер лікарі кажуть, що шрам залишиться на все життя. Я зараз не можу повноцінно працювати. І чому якийсь звір має мене гризти?

Його адвокат на суді стверджує, що він таким чином оборонявся від мене, бо я почала його душити. Але ж це — брехня! Та вже відчула: відколи я вирішила, що не житиму з ним більше — як гора звалилася з пліч, бо я твердо переконана, що безвихідних ситуацій не буває.

– Є постанова суду, і є визначені дні побачень з дітьми, – розповідає Олег Масік. — Але моя дружина нехтує всіма постановами. Вся біда в тому, що в нашій країні важелів впливу на такі речі дуже мало. Ніяка з правоохоронних структур не дуже хоче цим займатися. А чому вона так себе поводить, то скажу як лікар: така вона людина. Хоче, щоб все було тільки так, як вона скаже. І для цього задіює людей, котрі її підтримують — сусідів, батьків, друзів. Вона постійно провокує. Доводить мене до такого стану, що мені або треба тікати, або якось захищатися. А потім ще й ображається, що до неї погано ставляться.

Ми прожили 8 років, бо на деякі моменти до певного часу ще можна було якось закрити очі. Але одного разу вона взяла і вигнала мене, заявивши, що я більше не буду з ними жити і дітей більше не побачу. Тоді я був змушений звернутися до суду, бо діти маленькі, вони забувають, а мама їх постійно налаштовує проти мене. А ви не розглядаєте версію, що вона сама могла себе вкусити? Людина з нормальними сімейними принципами не буде забирати у чоловіка дітей. Вона не подає на розлучення, бо хоче, щоб це була моя ініціатива. Але зараз я не можу цього зробити через фінансовий бік справи. Та я й не хочу цього робити, бо це стане ще одним приводом, щоб вона казала дітям, який батько поганий.