Після школи вступила до столичного престижного університету на бюджетне відділення. Після першого курсу Ірина вдома на канікулах познайомилася у кафе з молодим чоловіком. Вові 35 років. Подейкували, що займався він контрабандою, мав гарний дім, розкішне авто та міняв дівчат чи не щодня.
Моя Ірина в нього до безтями закохалась. Вони каталися вечорами, слухали музику, спілкувались, а я не перечила. Думала собі: хай дочка розважиться, нічого тут страшного. Тим паче, я завжди дуже довіряла Ірині, а вона про це знала і ніколи мене не підводила. Ні разу не бачила її напідпитку, дочка завжди дотримувалась обіцянки повернутися на певну годину. Те, що Вова насправді одружений, я дізналася тільки перед від’їздом дочки на навчання.
Мені зателефонувала його дружина, розмова була дуже неприємною. Я намагалася переконати її, що все неправда, вибачалася, обіцяла, що розберуся і припиню це все. Коли передзвонила Ірині, то зрозуміла, що вже жодного впливу на неї не маю. Кавалер побував у неї в Києві, найняв там квартиру на кілька днів, дочка казала, що вона його шалено любить і нічого не може із цим зробити. Я була в шоці: кричала, вимагала, підключила вже родичів.
Спочатку начебто до Іри доходило після кількагодинних нотацій, що розбивати чужу родину – великий гріх. Але не проходило кілька днів, як вона знову повторювала, що кохає того покидька Вову. Дійшло до того, що я вирішила зустрітись із потенційним зятем. Просила не губити життя дівчинці, виклала всі доводи про різницю у віці, про його сім’ю, про те, що він повинен сам про все добре подумати і що у них все одно нічого не вийде. Та Вова так і нічого не зрозумів. Мовляв, нічого мені поганого не зробив, що так незлюбила його. На тому ми й розійшлись…
А стосунки дочки із ним досі тривають. За цей час кавалер, який давно мав славу гульвіси, заразив Іру букетом інфекційних захворювань, які ми ледве вилікували. Романтика з його боку закінчилася, почалися суворі будні — ревнощі на порожньому місці, образи. А Вова у цей час пив із друзями в гаражі. Кілька місяців тому він побив мою дочку.
Про це вона мені сама розповіла зі слізьми телефоном. Казала, що пропустила 10 днів занять, поки зійшли синці. За те побив, що побачив у неї вхідний дзвінок на телефоні від однокласника. Я думала, що це буде кінець. Нічого подібного – Ірина простила! Прийшов, впав на коліна, підключив друзів, квіти, мовляв, я негідник, але я тебе дуже сильно люблю, ревную, жити без тебе не можу.
Як мені врятувати свою дитину від цього негідника? Бо мені здається, що вона вже стала божевільною і нікого слухати не хоче…
Вікторія, Немирів
