Однією з перших зважилась на цей крок Яришівка та приєдналась до Луки-Мелешківської, що за 6 кілометрів від села.
– У нас постало питання ремонту дитячого садка, і виділити кошти у рамках співфінансування мала Тиврівська районна рада — 290 тисяч гривень. Всі, крім району, гроші дали, — кажуть мешканці Яришівки. — І таких ситуацій було чимало. Тому ми вирішили об’єднатись із Лукою-Мелешківською, що у Вінницькому районі. Хочемо жити разом і покладаємо великі надії на розвиток підприємств, яких особливо багато у центрі нашої ОТГ.
Приєднатись до Луки-Мелешківської має на меті й Пилява Тиврівського району. Нині активно триває обговорення даного питання. Сутиски хочуть створити ОТГ із Шершнями. А ось Селище поки на роздоріжжі, хоча більшість мешканців впевнена, що зможуть самі утримувати свою громаду. Об’єднатись із селищем Тиврів поки бажаючих немає, хоча влада неодноразово їздила у прилеглі села та пробувала домовитись.
Староста сіл Могилівки, в котрій живе 1,5 тисячі жителів, і Демидівки — 700 мешканців (вони відокремилися від Жмеринського району і приєдналися до Гнівані), Юрій Мельник — людина відома. Він довгий час працював в облдержадміністрації, був депутатом обласної ради.
– Коли стало питання, куди йти і з ким об’єднуватися — думки були різні. Жмеринський район нам нав’язував Браїлів. Але ми пішли до Гнівані, бо поєднані історично і географічно, – розповідає Юрій Мельник. – Планів — безліч! Інфраструктура села була вбита. Вона й зараз така. Нарешті цього року заасфальтували Циганку, котра асфальту не бачила з радянських часів. Саме тут колись був збудований чи не найбільший будинок культури. А тепер він в аварійному стані, його негайно треба рятувати і організувати тут Народний дім, де кожному б було заняття до душі. Але жодних документів на жодну споруду у двох селах немає. Тому ми заходилися це все робити. А коли почали розбиратися з землею, то виявили «білі плями» орної землі. Виявилося, що у нас 420 гектарів земель Міністерства оборони. Так от, там 15 років сіяли, збирали і клали гроші в кишеню невідомі люди.
Ми вже чотири місяці не можемо провести комплексну експертизу проекту сільського водогону. Експерти ніби навмисно вбивають у проект іржаві гвіздки, котрі неможливо витягнути, щоб рухатись вперед. Мене «на килим» викликає громадськість села, щоб я пояснив, чому ми не можемо почати будівництво водогону. Ми його збудуємо і півтора мільйона гривень вкладемо у нього. Але, в першу чергу, вкладемо державні гроші, а не те, що здавали люди, котрі тягнулися з останнього. Ми мусимо його збудувати, бо у більшості криниць у селі вже зникла вода. Часто чую від людей у Демидівці та Могилівці: «А що це нам дало? Нічого немає…» Але в нас хоча б надія з’явилася на те, що це може колись бути, бо нарешті з’явилися гроші.
Віталіна Володимирова
Тетяна КОНДРАТЬЄВА
