Мене батьки у церкві охрестили,
в чужім селі, бо в нашім не було…
Як допече, прошу у Бога сили
або кладу три пальці на чоло.
Та не усі церковні постулати
моя душа язичницька сприйма.
В геєні буду огненній палати?
В смолі кипіть?!
Лякаєте дарма!
Сповідую Природи верховенство,
проти якої люди – мураші,
бо сестрами й братами ще з маленьства
рослин і звірів нарекла в душі.
Язичниця!
Нехай звучить як вирок,
коли до райських підійду воріт…
Я – зичниця:
любові зичу й миру
тим, хто добрішим робить білий світ.
Я, кажуть, ніжна, щира й загадкова,
та дряпатиму нігтями усіх,
хто плюндрувати буде Віру й Мову,
святі Звичаї пращурів моїх.
Валентина СТОРОЖУК