Ми познайомились, коли я після довгої відсутності на заводі через відпустки за свій рахунок знову стала до роботи.
У перший же день нас запросили на лекцію, яку він читав. Тема була для мене дуже цікавою, бо завод змінював профіль і специфіку роботи.
Сіли ми зі співробітницею в першому ряду. Відразу помітила, що він час від часу кидає на мене погляд. Мені це лестило, бо чоловік був на керівних роботах у області і на заводі теж займав високу посаду.
Зранку у нас була традиція зустрічатись у кабінеті керівниці. Якось зайшов і він. Привітались, він легенько приобійняв і злегка поцілував у щічку. А начальниці каже: «Ось із ким я вас просив мене познайомити, а ви мені якихось інших підсовуєте».
Майже через рік чоловік запросив мене в гості, чудово пригостив, попередньо делікатно випитавши, що я люблю. З тих пір ми стали зустрічатись. Він знав масу цікавих історій, розповідав випадки зі своєї минулої роботи, весь час щось майстрував. Нам було добре вдвох, ми розуміли один одного з півслова. Як діти бавились, називали пестливими словами. Разом їздили відпочивати, рибалили, багато читали, ділились думками. Це була любов між двома зрілими людьми з певним життєвим досвідом за спиною. Хоча часом спалахувала така молода і весела пристрасть…
Та біда була в тому, що він був одружений… Дружина пішла від нього з дому до батьків і не з’являлась 7 (!) років. А коли дізналась, що він успішний, потрібен іншій жінці – повернулась. І заживо, як кажуть їла його серце… А потім сталась біда — обширний інфаркт, реанімація і… кінець. Тільки тоді я зрозуміла, що не сказала, можливо, чогось головного, не зробила всього, щоб врятувати…
Ось уже 14 років, як коханого чоловіка немає в живих, а я ще сумую і часто довгими вечорами передумую і згадую ті роки спілкування, ту радість, яку він мені давав, і подумки дякую, що він був у моєму житті.
Мирослава
