Душі торкнулося кохання,
Як цвіт вогню, що палить зло.
Такого досвітку в смерканнях
В душі ще досі не було.

Такого райдужного блиску,
Мов зайчик сонячний в очах,
Такої радості, до писку,
Що б’ється в грудях наче птах,

Такого подиху легкого,
І цвіту білого в росі,
Такого щастя неземного,
Такої музики в красі.

Такого спраглого чекання,
Де хвилька вічністю стає,
Такого тихого зізнання,
Що все твоє – тепер моє.

Оркестру зір, що ронить звуки
У снігу кришталевий хруст,
І зацілованої муки
Твоїх медово-теплих уст.

І зойку дивного тривоги,
Бальзаму в дотику руки,
І тих стежин, де нам під ноги
Троянди стелять пелюстки.

Такого трепетного дива,
Що сяйвом в серці мерехтить,
І відчуття, що я щаслива
На цілу вічність, як на мить.

Майя Григорівна Руда (Бевза),
Ямпільчанка.
Журналіст і поєтеса