Це сталося три роки тому. Одного дня подзвонила дівчина, попросила до телефону Сашу.

Мого сина не було вдома, я пояснила це дівчині. Вона помовчала, а потім сказала: «Скажіть йому, будь ласка, щоб довідку для пологового будинку не забув завтра принести». Спочатку я подумала, що дівчина (Даша, як вона потім назвалася) просто помилилася. Але вона сама все розповіла. Про те, що минулого року у неї були стосунки з сином і тепер вона вагітна від нього.

Коли повернувся син, ми з чоловіком почали розпитувати його про все і дізналися, що в нього і справді були стосунки з Дашею. Вони трохи погуляли, потім, коли зрозуміли, що стосунки не склалися, розлучилися. Даша завагітніла, але вимагати, щоб мій син одружився з нею, не стане. Просто дуже хотіла народити дитину. Батька дівчина не знала, а мама постійно п’є. Витримати таке життя Даша не могла і переїхала до бабусі. Туди ж принесе дитину.

Навіть ця історія не переконала мене, що ця Даша не аферистка. Я намагалася не згадувати про неї до тих пір, поки Саша не попросив взяти телевізор, який стояв на кухні, і віддати Даші. Як виявилося, Даша народила хлопчика, телевізор поламався, а в нас є запасний… Ми не заперечували. А поки Саша відносив телевізор, ми з чоловіком думали, що будемо робити далі. Адже ми відтепер бабуся і дідусь. Чоловік запропонував поїхати до неї і подивитися, яка вона і який у неї синочок народився.

Подзвонила Даші. Вона дуже здивувалася, але потім зраділа. Ми з чоловіком накупили гостинців і прийшли знайомитися з онуком. Даша — симпатична, трохи повненька брюнетка — приязно зустріла нас і, поки малюк спав, розповіла про себе. Що живе одна, закінчила училище і встигла попрацювати перукарем. Змогла скласти гроші на коляску, ліжечко та інше для дитини. А тепер у неї мета — знайти хорошу роботу і влаштувати дитину в ясла. Про Сашу сказала, що його не звинувачує і сама оголосила йому, що дуже хоче народити, навіть якщо він вирішить не брати на себе відповідальність. Це було їхньою взаємною угодою.

Прокинувся малюк. Я встигла його розгледіти уважніше. Це була чітка копія Саші. Я тримала його в руках і дивилася в його великі сірі очі. І згадала, як ще 23 роки тому так само тримала Сашу. І зрозуміла, що дуже люблю цього малюка.

До малого Матвійка ми з того часу навідувалися часто. А коли Саша сказав, що переїде жити до Даші — зітхнули з полегшенням. Адже сім’я неодмінно має бути разом.

Світлана,
постійна читачка