Від редакції. Ми продовжуємо співпрацю із поетами Вінниччини. Як і обіцяли, знайомимо вас із ще однією перлиною Поділля і України. Запрошуємо усіх поетів, чиї вірші просяться «у світ», надсилати їх на адресу редакції. Бо коли говорять поети — мовчать гармати. Миру вашому дому та Україні.

Юрій Прокопенко. Народився у Вінниці 11 травня 1975 р. Поет, публіцист, журналіст, блогер, член ГО Гармонія, актор народного театру «Сьоме небо».

Учасник різноманітних творчих конкурсів, відзначений подарунками, дипломами та грамотами. За свої поезії у 2010 р. отримав Гран-прі на конкурсі м.Вінниці «Повір у себе». Автор збірки поезій «Лист на ветке», «Напролом», «Посвята жінкам». Упорядник та співавтор збірки патріотичних віршів «Захисник – повертайся живим!». Друкувався в альманахах: «Вінницький край», «Підкова для носорога», «Барви», «Вінницький альбом». Переможець поетичного батлу Всеукраїнського конкурсу «ПІДКОВА ПЕГАСА» 2017 р. Переможець всеукраїнського поетичного конкурсу «МАЛАХІТОВИЙ НОСОРІГ» 2018 р.  Наразі готується до друку дві нові книги: збірка поезій «ВІД АЛІЛУЯ ДО АМІНЬ» і книга спогадів «КРОКУЮЧИ З РАЇСОЮ ПАНАСЮК».

ДОЩ І ПОЕТИ
У надмірних дощах і зливах –
Винуваті тільки поети:
Бо про дощ – чомусь особливо,
Бо про зливу – завше відверто.

Кожна крапля – римоване слово,
Тож поети пишуть і пишуть,
Викликаючи зливу ще більшу,
Заохочують її знову.

Вже налило по вінця – досить!
Вже поезія змокла хлющем…
Прошу небо не лити сльози
За ліричним земним слівцем.

КРАПКА З КОМОЮ
(Вірш до Міжнародного дня рідної мови)
Заплямована, вщент сплюндрована,
Знов написана рідною мовою,
У продовження крапка з комою.
Саме кома стала вагомою,
Бо вона не дала скінчитися
Надважливій народній історії,
А свідомість, у кут запроторена,
Мала встояти, мала битися.
Мова – прихисток, слово – зброя,
Це наш спадок, на жаль, захаращений.
Тож він кличе свідомість до бою.
Найгостріші слова – слова пращурів.
Крапка з комою наче продовження,
Другий шанс на чарівне відродження,
Переродження рідною мовою.
Вельми дякую, Боже мій, за історію,
Як в криївках, у схронах звичності
Серце молиться українською.
Так далеко і ніби так близько ми
Крапку з комою пишемо в вічності.

ЧАСТИНКА
Вийду під дощ – стану його частиною,
Змокну до нитки, до серця, до пам’яті,
Хмари небесні навчусь відчувати спиною,
Ніби рідню з загальнородинними ранами.
Відкрию вікно – впущу вітер в кімнату,
Буду ним дихати, і в ньому розчинюся,
З вітром разом почну людей обіймати,
Співатиму радість до спазмів у вилицях.
Піду до пустелі, стану піском ненажерливим –
Та навіть піщинкою багатомільярдною,
Краще разом з такими як сам жевріти,
Бо там не знайдуть і не зможуть зрадити.
І підпаливши свого жалкування спомини,
Яскраво вночі синім вогнем горітиму,
Ці відчуття зухвалості стануть бездонними,
Вкотре обпікшись – вогонь визнаю вчителем.

ОМАНЛИВИЙ СВІТ
Знай, цей світ тобі не належить,
І насправді ніхто нікому не винен…
Тимчасова сукупність обмежень,
Від зачаття до останньої днини.
Цей світ практикує оману,
Обіцяє щастя кожного дня,
А сам тривожить колишню рану,
Якщо свіжої напоготові нема.
І тобі потрібно вигризати зубами,
Трохи світла на свою шкіру бліду,
Бо яскраві вогні реклами,
Тебе не зігріють, не пригорнуть.
Цей світ засіває в очі пісок,
Щоб ти бачив тільки пустелю,
Щоб кожен зроблений тобою крок
Був важчим за попередній.
З часом світ розсипається в прах,
Навіть люди-цеглини не вічні,
Розраду шукай в живильних дощах,
Надпий своє небо тричі.
Пізнавши вічну премудрість небес,
Ставши світлом з найвищої вежі,
Пам’ятай: життя – транзитний процес,
Цей світ тобі не належить.

Юрій Прокопенко