Архітектор Артинов спроектував тут гранітні сходи до Бугу. А старше покоління згадує дерев’яний танцмайданчик на воді біля цих сходів: духовий оркестр грає, пари кружляють, ліхтарики мерехтять у бузьких хвилях…
Ви помічали, що навпроти пляжу Кумбари на воді щоліта цвіте жовте латаття? Воно вкорінилось у землі колишнього острова, який тягнувся майже кілометр і пішов під воду після запуску Сабарівської ГЕС. Саме на цьому острові у 1910-му був побудований яхт-клуб «Спорт», улюблене місце відпочинку вінницької молоді.
Ініціатива пішла з Вінницького реального училища (тепер торговельно-економічний інститут КТЕУ). В’ячеслав Коренєв, вчитель малювання (пізніше — засновник і перший директор Вінницького краєзнавчого музею), запропонував «…устроить на р. Буг школы плавания, где бы ученики, не умеющие плавать, могли бы ознакомиться под руководством преподавателей с правильными приемами плавания, выработать навыки, силу и ловкость в столь приятно-полезном водном спорте».
Ідею яхт-клубу активно підтримав почесний попечитель реального училища цукрозаводчик Ігнацій Щеньовський, який зробив щедрі пожертви. «Стоячи на чолі величезних підприємств, пан Щеньовський своїм гуманним ставленням до потреб робітників і їхніх сімей, влаштуванням при фабриках зразкових лікарень і умілою організацією кожної корисної справи здобув собі загальну любов і повагу», — писала про нього преса.
Підключилась і вінницька інтелігенція. На цей рік домовились відмінити традиційні взаємні візити на Великдень із щедрим частуванням. Зекономлені гроші пішли на будівництво. Вінничани активно здавали кошти, найбільші внески відзначили персональними іменами човнів, наприклад, «Граф Здіслав» – на честь графа Грохольського і «Maria Laura» – на честь дружини Щеньовського.
Нарешті яхт-клуб «Спорт» був зведений на орендованій частині острова. Збудували велику купальню, пристань для човнів, буфет, крокет, кегельбан, сторожку, гімнастичне містечко та туалет. Всередині купальні був басейн із дерев’яним дном розмірами 5х3х1,2 м. Головною метою «Спорту» був фізичний розвиток учнів реального училища. За кілька днів занять діти починали плавати.
Вінничани пишались своїм яхт-клубом! Він мав найкращі на той час човни. »Ядром нашего флота были шлюпки работы киевской мастерской Саковского, весла из тонкослойной сибирской ели, чрезвычайно легкие. Командорская шлюпка «Ундина» имела полированные скамейки, бронзовые уключины и румпель, брейд-вымпел на носу. Было еще 5 плоскодонок винницкой постройки. На базе «Спорта» проходили парады лодок, победителей награждали. Был оркестр и гулянье, лодки украшали цветами, балдахинами, коврами. Художник Коренев и тут показал себя во всем блеске. Перед «Ундиной» плыли в специальной упряжке искусно выполненные лебеди, а его сын Ледик сидел на носу и управлял этими лебедями. Все это было оригинально, красиво, а на мягких подушках сидели сам Вячеслав Федорович и его супруга Елизавета Павловна. Правда, Коренев не пожелал участвовать в конкурсе, ему было неудобно щеголять своими большими возможностями», – йдеться в рукописі Георгія Брілінга «История спорта в Виннице в 1907-1917», який зберігається у Державному архіві Вінницької області.
У 1912 році у Вінниці з’явився великий теніс. Корт розмістили на лівому березі річки навпроти острова, а поряд розбили футбольне поле. Завдяки яхт-клубу у Вінниці різко зросла кількість прихильників фізкультури і спорту. Після тренувань можна було поїсти, випити безалкогольні напої у буфеті. На острів ходив паром. Ще у 50-ті роки минулого століття, до зведення Київського мосту, паром курсував від гранітних сходів на замостянський берег.
За створення яхт-клубу Вінницьке реальне училище отримало Велику золоту медаль на Київській всеросійській виставці 1913 року. А тут почалась Перша світова війна, потім революція 1917-го… Стало не до занять спортом.
…У 60-х біля Кумбар була станція прокату, де можна було взяти човен і годину-другу поплавати, помилуватись Вінницею і мальовничим Бугом. Чому б її не відродити?…
