Моя подруга Марина близько двох років тому почала зустрічатися зі своїм одруженим керівником.

Я її попереджала, що краще в ці стосунки не вплутуватися, нікому від них добре не буває, але Марину це тільки веселило.

– Ну, вже ні! Я свого не упущу! Я вирішила, що розведу Макса з дружиною. Ось побачиш, ми з ним разом будемо! – говорила вона мені.

Моя подруга – дівка пробивна і чіпка. Через рік начальник оголосив дружині, що у нього є нова дама серця, і розлучився, чому Марина дуже зраділа. Вона дуже пишалася собою і тим, що змогла забрати одруженого з сім’ї, де він прожив багато років. Прийшов він жити, звичайно ж, до коханої, тому що дружина відвоювала собі квартиру і вигнала колишнього чоловіка. Марина тут же почала облаштовувати побут з тепер уже своїм Чоловіком Мрії. Однак життя з Максимом виявилося зовсім не таким, яким вона собі уявляла. По кутках затишної квартири тепер валялися брудні чоловічі шкарпетки, користуватися тyaлeтним йоржиком чоловік, судячи з усього, не вмів чи не хотів. Ночами хропів так, що не давав заснути. Та ще й вимагав всяку різну їжу йому готувати, а Маринка звикла жити на хлібці та салатику. Та й ніколи не шкодувала собі на відпочинок та гардероб.

Зрозуміло, що подруга була в шoці від усього цього, тому що до розлучення зустрічалася з Максом максимум на кілька годин, ночі з ним не проводила, бо він повертався в сім’ю. Який він у побуті — теж уявлення не мала. Намагалася перевиховати, але тільки даремно час і нерви витратила. Знайшла телефон його колишньої дружини, зателефонувала і каже, мовляв, забирай назад свій скарб, награлася. А дружина їй у відповідь: «Та ні, голубонько, тепер сама з ним плюхайся! Він мені не потрібен».

Від колишньої радості Марини не залишилося і сліду. Тепер вона тільки й думає, як би вигнати мужика зі своєї квартири.

Так що не треба, дівчата, завчасно радіти, якщо вам «вдалося» чужого отримати. З хороших сімей так легко не йдуть, хороших чоловіків так легко не відпускають. Якщо вам так легко далася «перемога», не виключено, що слідом за нею прийде гірке розчарування.

Ірина,
вінничанка