Добрий день, редакціє.

Завжди вас із цікавленістю читаю, а тут трапилась нагода вам написати і через газету висловити подяку директору муніципального притулку Левіжкому Івану Івановичу за небайдужість і оперативність у наданні допомоги бродячій собачці, яка жила на Барському шосе, але кілька тижнів тому я помітила, що вона схудла і ходила з розірваним животом. На це не було сил дивитись, і я стала шукати вихід, як її врятувати.

Я пенсіонерка, з грішми особливо не розженешся, тому довелось звертатись до Івана Івановича. Дуже йому вдячна за розуміння, оперативність, тому що за кілька годин була надана машина і собачку забрали в притулок. Жаль тільки, що в неї виявилась велика злоякісна пухлина, і від сильного болю вона сама собі розірвала живіт, це стало ясно вже в притулку.

Врятувати собачку не вдалось, але велике спасибі директору за те, що так скоро відгукнувся і з добротою і відповідальністю поставився до страждань тварини. Хочу сказати, що біля цієї тваринки проходила, проїжджала маса людей, але всім було байдуже.

Це про доброту. Але є і другий бік медалі. По вул. Стельмаха, 43а, біля першого під’їзду, жила киця, славна така, народила котенят, і це не сподобалось деяким мешканцям; один з них живе на другому поверсі, ненавидить все живе, хоча вже пенсіонер, а друга сім’я — на шостому поверсі, хоча мають свою собаку і кицьку, але, крім їхніх улюбленців, більше нікому не треба жити. Так от, ту бідну кицьку хтось із них отруїв, і залишились маленькі кошенята сидіти біля мертвої мами. Отаких дві різних історії.

З великою повагою
до вашої газети —
пенсіонерка Ольга Іваненко