Своїми сокровенними думками до Дня пам’яті загиблих захисників України 29 серпня поділився й син загиблого фронтовика Василя Кіріса з Літинського району.

Нагадуємо, що Василь Кіріс-старший героїчно загинув 10 грудня 2014 року у бою з російськими морськими піхотинцями під селом Кам’янкою на Донеччині. А син — Василь Кіріс-молодший виконав волю свого тата — став військовим та правоохоронцем.

– Вітаю, тату! У День пам’яті загиблих воїнів-захисників 10 грудня цього року буде вже п’ять років, як тебе немає із нами…

Думки, батьку, різні…

Дуже шкода тебе та усіх загиблих за Україну. І я знаю, що ви усі загинули недарма! За нас із вами. Але ще гірше, що часто загиблих воїнів-захисників та їхніх рідних й близьких згадують лише «задля галочки». До якогось свята чи дати! Ти сам це добре знаєш і бачиш. От у якомусь «високому» кабінеті кажеш — я син загиблого воїна, ось прізвище. А у відповідь — ну то й що? І таке кажуть навіть у нашому з тобою рідному районі, де ти знав багатьох і багато хто тебе знає… І повинен пам’ятати та шанувати. При минулій владі казали, а із новою владою таке теж вже не соромляться говорити в очі… І, мабуть, не лише мені таке кажуть… А ще багатьом, хто втратив своїх рідних і близьких.

Чи от хтось каже, що хоче їхати на заробітки до Росії. І пояснюєш цій людині: Росія — агресор, вбиває наших хлопців, руйнує міста, хоче загарбати усю Україну. От навіть мого тата, якого ти добре знав, росіяни вбили… А у відповідь: то мені що до цього, я ж не військовий, мені треба гроші заробити, а ця війна — це іграшки політиків…

Боляче, тату, що ти воював й загинув і за таких людей…

А може, тату, колись в очі плюнуть — мовляв, ти братів наших там вбивав?! Та легко! І це ти все добре бачиш та розумієш!

Але ми — твої рідні й близькі — точно такого не дозволимо. І не забудемо й не дамо іншим забути тебе та усіх наших воїнів-героїв, мертвих та живих! В жодному разі. І таких, як ми, насправді дуже-дуже-дуже багато. Уся Україна, за яку ти воював та загинув…

Тату, ми виконали твій заповіт та теж стали захисниками України… Твій старший син Володимир, мій брат — вже офіцер. Я теж був військовим, а потім служив у патрульній поліції, нині охоронник. Одружився. У мене нещодавно народився син-первісток Андрій. Твій онук… Життя триває.

Пробач нас, Батьку, що не вберегли…

Твій молодший син Василь Васильович Кіріс.

«Пробач, тату, що не вберегли!» «Пробач, тату, що не вберегли!»