До мене у кабінет зайшла читачка нашої газети:
– Дуже дякую за чудову сторінку «Поговоримо відверто». В цьому безумному світі так хочеться вилити душу і отримати таку необхідну підтримку чи пораду, — розпочала вона. — Хочу розповісти вам про свою племінницю.
Її розповідь мене захопила. Думаю, заполонить і вас.
– Оля закохалась у свого однокласника. Дівчина була розумна і акселератична. Випереджала своїх однокласників в усьому. Як і в коханні. Закохалась вона у старшому класі. Про те, що завагітніла, розповіла мамі. Яким соромом вважалось ходити на той час вагітною у шкільній формі – знає кожен.
– Дитино, не будь на людських язиках – зроби аборт, — порадила моя сестра.
Так і вчинили. Той, від кого завагітніла, вступив до військового вузу і до райцентру вже не повернувся. Загубився у степах Донбасу. Катя знайшла свою половинку вже після інституту. Відгуляли пишне весілля. Налагодили бізнес, відкрили готель, ресторани… Все є – та тільки діточок немає. Оля так і не наважилась сказати своєму чоловікові правду.
Вона вагітніла, але на місяці 3 – 5-му одне і те ж — викидні. Коли в дружини трапився 6-й викидень, чоловік зрозумів – це все. На ліки йшли вже не тисячі – десятки тисяч!
Спочатку запив, потім загуляв, далі шукав смерті на передовій, куди пішов добровольцем! А Катя все тягнула на собі та молилась…
Слава Богу, повернувся – але коли вже я побачила скупі чоловічі сльози – мовляв, не можу без Каті, бо кохаю…. Але не можу й із нею, бездітною, — зрозуміли, що треба щось робити. Почали вже шукати сурогатну матір… Але це якось в районі ще сприймається дико…
А тут чоловік поїхав до товариша бойового – випили там, поплакались один одному, він у соціальну службу пішов працювати. От якось і каже – хочу сурогатну матір знайти для дитини…
– Для чого тобі шукати когось для однієї дитини – я тобі допоможу мати одразу четверо!
– Як? — не зрозумів Валерій.
– А так – їхня мати померла, батько до цього їх покинув. У дитбудинок – віддавати жаль, а разом чотирьох ніхто брати не хоче. А ти багатий. Маєш гарне серце і бажання – думаю, потягнеш.
Чоловік Каті як почув це – одразу зірвався додому.
– Катю, хочеш одразу четвірко діток?
– Та хоч шестеро, аби Бог дав!
– Дає, Катю, дає. Збирайся в Одеську область.
Вже через годину вони їхали в орендованій семимісній машині – щоб помістити усіх.
Одразу забрати діток не вдалось. Але яка перепона може бути для мрії життя? Так моя племінниця одразу стала багатодітною мамою.
Боже, яка вона мама! Як леліє цих трьох дівчаток і одного хлопчика! Які доглянуті і як одягнуті! Як танцюють і співають, ліплять і майструють! Як допомагають мамі ліпити вареники і варениці! Про це знає і наше містечко, і околиці.
З якою радістю ми їздимо до них на сімейні свята! Яке це сімейне кубельце злагоди і щастя! Як вона любить цих діток! Як вони люблять її! Дивлячись на цю ідилію, я дійсно розумію істину – не та мати, що народила, а та, що виховала…. А ось нещодавно пролунав дзвінок від тітки Каті.
– А ви знаєте, ви знаєте – у нас диво! — почала вона щебетати. — Наша Катя тиждень тому народила власну двійню! Не одну дитину – двох виносила! Уявляєте?
– А як же із тими, прийомними? – раціонально запитала я.
– Які прийомні – вони всі рідні. Вони мої, бо я до них серцем приросла, — каже Катя.
І тепер вона виходить уже законна мати-героїня! – підсумовуємо разом.
І Валерію немає часу не те що впадати у відчай, а й вгору глянути, бо ж з ранку до смерканку дитячі клопоти та виробничі справи! Зрештою, все те, про що він мріяв все життя! То чи треба боятись мріяти?
