Нещодавно я відвідував одну з країн Балтії. Ту, яка боролась проти радянщини, одна з перших успішно вирвалась з лап «совка», а нині живе й процвітає…

І яка зробила вже величезний крок у майбутнє, поки ми все тупцюємо на місці. Яку поважають та шанують… Чому? А я розповім свої власні враження.

У туристичному старовинно-готичному центрі столиці країни грають двоє вуличних музик… Гарно, душевно. І кожну туристичну групу, яка проходить повз них, тішать чудовим виконанням улюблених національних пісень. Ось велика група німців. Усі, здебільшого, пенсіонери років за 60 та більше. І ось хлопці заграли гімн Німеччини. Як зраділи німці! Незважаючи на вік, а дехто був навіть із паличками, почали підстрибувати та навіть намагались танцювати під мелодію гімну. І усі хором підспівували музикам та гучно дякували їм. Уся група. Близько 40 людей!

І ось підходить наша українська група. Хлопці починають грати мелодію «Ще не вмерла Україна»… І дехто з наших туристів, почувши знайому мелодію, посміхнувся та почав теж співати, поклавши руку на серце… А дехто скривився та почав голосно обурюватись не соромлячись: «Пойдемте отсюда! Зачем терять время! Что за национализм»… І так далі… У нашій групі було десь близько 30 людей. Підспівували музикам лише з десяток туристів. А більшість стали осторонь, чомусь дуже похмурі та злі… Не лише туристи у віці, які, можливо, ще мають ностальгію за «саюзом нєрушімим», а й молодь…

Відігравши мелодію,   музики вигукнули «Слава Україні! Героям слава!» І знову з нашої групи їм відповіли лише декілька голосів. А реакція решти була та ж… Музики дивились услід нашій групі з явним осудом. Бо теж, мабуть, не могли зрозуміти, чому дехто з туристів так негативно відреагував на гімн рідної країни. Їм таке на думку точно би не спало…

І ось саме після цього випадку я чітко зрозумів, чому прибалти, інші європейці здійснили величезний крок у бік прогресу… А ми досі тішимось у власному гнилому болоті й не надто охоче прагнемо з нього вибратись на сонячну галявину.

Так, можна не любити гімн України, вважати його «бандєровским», «націоналістичним» тощо… Але треба поважати його — бо це обличчя твоєї рідної країни, де ти зараз живеш, працюєш… Отже, поважати Державний гімн — це поважати й самого себе. Бо якщо ми, українці, не поважаємо самі себе навіть за кордоном, то що казати про рідну країну? Тож хто, в свою чергу, поважатиме та шануватиме нас?

З повагою,
Дмитро, студент