У селі Кісниці Крижо­пільського району є рештки мавзолею часів Золотої Орди. Про це розповіла вчителька та історик з Городківки Валентина Гижко.

– Ми у Кісниці. У тій, що звемо Малою. Чоловік згадав, що тут колись бачив будівлю, яку місцеві називали «турецькою баштою», «турецькою сторожкою». Стоїть на роздоріжжі за селом, уже напіврозвалена, в бур’янах, — повідомила Валентина Гижко. — Не відразу зрозуміло, що це. В основі масивний шестикутник із каменів, які ретельно підігнані один до одного. Дещо заглиблена всередині на пів метра, зовні обгорнена землею. Є два входи-виходи та чотири отвори-вікна. Вхід-вихід зорієнтовані на південь та захід. Вгорі залишки склепованого купола. Місцеві розказали, що колись хтось копав чи то всередині, чи поряд, але натикався на скелю.

Олександр Галенко — історик-тюрколог, завідувач центром дослідження цивілізацій Причорномор’я Інституту історії України НАНУ, після перегляду надісланих мною світлин припустив, що «це на перший погляд — мусульманський мавзолей (тюрбе), скоріше золотоординського часу». Відразу не віриться, адже це 13 століття!

Почала пошук інформації. Ще раз переглянула стародавні карти. Звернула увагу, що на одній із них село Кісниця має назву Kouzzenicze, наша річка Марківка йменується Kouczeniecze, а село Велика Кісниця — Kouczenicze. Ольга Олексійчук допомогла відшукати працю Костянтина Тищенка «СЛІД ТУН­ҐУСІВ, МАНЬЧЖУРІВ У ТОПОНІМІЇ УКРАЇНИ», — зазначає історик. — Там професор проводить дослідження назв населених пунктів в околицях Кучманського шляху та зазначає, що це перекладається як «кланятися в землю». Маємо ще й назви сіл із часів Золотої Орди! Це вже у більш сучасному трактуванні виникла легенда про село, збудоване «на кістках» — Кісниця. Буцімто, татари влаштували тут різанину місцевих мешканців… Та й про наше село Городківка теж розповідає легенда, що колись люди ховались тут на Великдень у церкві від татарської навали. Але завойовники влаштували таку бійню, що м’яса було по кінський круп… Тому наше село звалось аж до 1946 року М’ястківкою… Переповідали, ще коли татари гнали українських бранців у неволю, то робили на сучасній території цих сіл наче як «перевалочну базу» чи збірний пункт. А ще у Кісниці та Городківці є підземні ходи… Навіщо вони у степу? Аби ховатись від ворога?

Далі слово за фахівцями. Можливо, когось зацікавить унікальна знахідка, не думаю, що в нашій області ще десь є мавзолей часів Золотої Орди!

Пані Валентина зі смутком констатує, що від­сутність фінансування заважає грунтовним історичним дослідженням у цьому напрямку…

– Цей об’єкт треба досліджувати. Подібних могильників епохи татаро-монгольської навали немає. Епоха ординських завоювань на Вінниччині теж практично не досліджена. За часів Київської Русі тут були численні слов’янські поселення. Але їх знищили так звані «наші погані» — степовики — половці, «чорні клобуки» — кочові племена сучасного Приазов’я, Північного Кавказу. Ці племена були союзниками руських князів у боротьбі проти монголів. Але, рятуючись від монгольської навали, вони тікали через По­ділля, знищуючи усе на своєму шляху. Або зрідка оселялись тут, — розповів завідувач обласного сектору охорони культурної спадщини Михайло Потупчик. — Тож коли на Поділля прийшли орди хана Батия, тут були лише села, хутори… Відтоді територія нинішньої Вінниччини майже на два століття стала улусом Золотої Орди. Аж до литовської експансії. Подальший розвиток подільських міст, селищ тощо повторно розпочався вже після татаро-монголів!

За словами завідувача сектору археології Вінницького обласного краєзнавчого музею Ольги Грабовської, на Вінниччині вже знаходили поховання степовиків-кочовиків. Могильник «чорних клобуків» біля села Чорториї Іллінецького району дослідили у 70-х роках минулого століття. У цьому похованні навіть знайшли натільний хрестик. Отже, хтось із степовиків сповідував християнство. Поховання половців досліджували у Ямпільському районі. Але, на жаль, це поодинокі знахідки та дослідження. А ось знахідок епохи Золотої Орди практично немає…