Після останніх виборів Президента США Дональда Трампа в країні і досі не вщухає скандал щодо ймовірного втручання Московії у виборчий процес. Пишу про ймовірне втручання, бо триває слідство і слухання в Конгресі. Та на мою думку воно буде безрезультативним. Не зможуть штати визнати, що обрали президента за “сприяння” Московії*, адже це визнати слабкість демократичних інститутів, бездіяльність державних органів та повний провал в роботі спецслужб.

Та цілком очевидно, що хакерські атаки на виборчий штаб демократів, розкриття листування та інших документів, інформаційні вкидання компромату через соцмережі, призвели до зниження рейтингів їхнього кандидата і перемоги Трампа. Тож недарма в Кремлі після його перемоги пили шампанське.

Та сподівання московитів не виправдались. Бо в США вибудувана така модель влади, яка не дозволить президенту діяти на шкоду інтересів країни щоб віддячити якимось чином за сприяння в його обранні. Та і визнати це теж є недопустимо.

Але я хотів би висвітлити це питання під іншим кутом зору. Адже якщо Московія зуміла вплинути на результати виборів в країні з якою не має сухопутних кордонів, з якою не воює, де усталена демократія, іншомовний інформаційний простір, то…. Так! Саме так! В українські вибори Московія не просто втручалася, вона їх фактично провела за своїм сценарієм. Та про втручання Кремля в українські вибори мовчать всі, як всередині України так і за її межами.

На перший погляд вибори в Україні в умовах війни пройшли цілком демократично. Але чомусь ніхто під час виборів, та і після, не захотів вголос говорити про війну в інформаційному просторі України, яку вела і продовжує вести Московія.

Ще напередодні майбутніх виборів в Кремлі говорили, що їх влаштує будь який президент України, окрім Порошенка. Вже з цих заяв було зрозуміло, що їх не влаштовує проукраїнська позиція президента та курс України на європейську інтеграцію та вступ в НАТО. І що б там сьогодні не говорили, саме з його участю були зірвані плани Московії по створенню Новоросії, відроджено збройні сили, забезпечено міжнародну підтримку України з боку європейських держав та Америки і введено економічні санкції проти Московії.

Саме при Порошенкові було започатковано реформування поліції, армії, медицини, освіти, банківської та судової системи… Зрозуміло, що ці реформи не могли миттєво призвести до відчутних змін, покращення економіки і інвестиційного клімату, зменшення рівня злочинності та корупції, підвищення якості життя. Тому і не дивно, що лунало багато критики. Адже нас не влаштовував сам темп і нерішучість в проведенні реформ, помилки в кадровій політиці, корупція. Та всю складність цих реформ і шалений опір їх проведенню стало зрозумів дещо пізніше, на прикладі надання Вселенським патріархом Томосу про автокефалію Православної церкви України. І цей спротив, навіть після підписання Томосу не зменшився, а демарш Почесного патріарха зайвий раз показав наскільки це складний процес. Такий же спротив реформам, якщо не більший, діє і в суспільстві.

Тож ніхто не хотів задуматись, що усі ці зміни і реформування проводяться під час кривавої війни з Московією і таку ж агресію вона проявляє на економічному, політичному, культурному та інформаційному фронтах і за умови в рази більших ресурсів та можливостей на повну використовуючи потенціал своїх спецслужб. А на війні як на війні, використовуються всі методи, включаючи шпіонаж, дезінформацію, вбивства та диверсії. Зрозуміло, що Московія по максимуму використала свої ресурси, щоб вплинути на результати президентських виборів в Україні.

Як це не дивно виглядає, але в умовах війни в Україні відкрито діють політичні партії, видаються газети, працюють інформаційні агентства та телеканали, які ведуть свою роботу в інтересах Московії. Саме тому, на шостому році війни з Московією в якій загинуло понад 13 тис. наших громадян, а десятки тисяч було поранено і стали каліками, лише 68% опитаних українців вважають Московію агресором. Про це свідчать результати опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у період з 21 по 25 вересня 2019 р. Ставлення до цього питання має виразні регіональні і електоральні відмінності: якщо на Заході і в Центрі не менше70% вважають Московію агресором, то на Півдні таких – половина, а на Сході – 40% ( тут 47% протилежної думки). Серед симпатиків партії «Опозиційна платформа – За життя», дві третини не вважають Московію агресором! Ви можете уявити щось подібне в Радянському Союзі чи в суспільстві країн антигітлерівської коаліції під час Другої світової війни?

Особливо активно та ворожо велася пропаганда через соціальні мережі в інтернеті де були створені спецслужбами ворога десятки груп і тисячі акаунтів ботів, так звані ботоферми. Прикриваючись українською атрибутикою та патріотичними гаслами вони поширювали фейки і брудну брехню в інформаційному просторі. Керованість цієї інформаційної атаки була виразно помітна. Наведу лише два приклади. Так в інтернеті була поширена інформація про те, що Порошенко нібито єврей у що майже всі повірили. Та коли в президентську боротьбу включився Зеленський, у якого справді є єврейське походження, ця інформація в інтернеті про Порошенка, раптом щезла. Чому? Та тому, що видаючи першого за єврея, не можна було замовчувати це про другого.

Другий яскравий приклад, це коли кандидат Зеленський запропонував здати кров на аналіз. В інтернеті так довго поширювали фейк про Порошенка-алкоголіка, що навіть у виборчому штабі Зеленського у це повірили. І коли Порошенко здав коров на аналіз, а претендент спасував, щоб не виявити можливі сліди наркотиків, в інтернеті ця тема враз теж щезла. Адже говорити про фейкову пристрасть до алкоголю одного, це давати одразу опонентам можливість говорити про вживання наркотиків іншим. Тож, щоб не давати народу привід для роздумів, ці фейки з інтернету прибрали і на сьогодні в стрічці новин їх вже давно немає.

Всі спроби звести до мінімуму вплив цих структур та інформаційних ресурсів сусідньої держави, викликали спротив і різку критику як всередині України, так і на міжнародному рівні. Одразу розганялися хвилі про утиски національних меншин, дискримінацію за мовною та релігійними ознаками, наступ на свободу слова і т.п. Західні партнери, захищаючи принципи демократії, не хотіли розуміти, що в Україні іде війна і держава повинна дбати про свою безпеку, в тому числі і інформаційну.

Не хочеться говорити про якусь узгоджену діяльність між Московієї і ( не піднімається рука написати українським, адже у нього три! громадянства) олігархом Коломойським на минулих президентських виборах, але їх інтереси повністю співпали. І як тут не згадати відомий вираз Ліни Костенко: «Часом мені здається, що існує якийсь мозковий центр, що працює на самоліквідацію цієї держави, навіть не так руками її ворогів, як зусиллями власних тут ідіотів».

У всіх на пам’яті перипетії цієї виборчої боротьби, яка була побудована не на конкуренції передвиборчих програм кандидатів, а на боротьбі усіх проти Порошенка. Політтехнологами були визначені больові точки суспільства в умовах війни – малі пенсії і високі тарифи, корупція і зловживання владою. На голови електорату з екранів телевізорів, шпальт газет, соціальних мереж вилилось стільки негативу, тенденційно викривленої інформації і брехні, що в неї повірили і як результат обрали недосвідченого президента і владу, і аж тепер починаємо прозрівати та дивуватися своєму вибору. Та ще більше хвилює те, що до найближчого оточення президента попали люди з темним минулим, промосквитською орієнтацією і які працюють не на Україну. Їхні намагання змінити політичний та економічний курс країни, наступ на свободу слова і принципи демократії, прийняти умови миру, які вигідні Московії, викликають небезпідставну тривогу.

Тому й не дивно, що навіть після програшу на виборах, Порошенко для Московії та нової влади залишається ворогом номер один. Адже започатковані реформи в економіці та державному управлінні, відбудова армії, створення автокефальної Православної церкви України, зміни в свідомості суспільства і закріплення в Конституції курсу країни на Європейський союз і НАТО є визначальними і створюють передумови для подальшого поступу і розвитку країни. І сьогодні тільки громадянське суспільство може примусити владу дотриматись визначеного курсу розвитку країни та не перейти за так звані червоні лінії.

Неможливо виграти війну на полі бою, програвши інформаційну війну за мізки людей. І останні переговори в нормандському форматі це знову показали. У влади немає чітко визначеного плану дій і відсутня комунікація з суспільством. Натомість ворог нав’язує нам та і світовій спільноті інформацію про те, що у нас громадянська війна, а Московія не агресор, а миротворець і захисник «рускоязичного насєленія». І якщо в Україні майже третина населення в це вірить то, що тоді вже говорити про світову спільноту.

На жаль в України не вистарчило сміливості та рішучості піти шляхом країн Балтії та якщо не звести до мінімуму, то принаймні значно послабити політичний і інформаційний тиск з боку Московії, точніше агресію. Та скористатися їх досвідом якщо не повністю, то хоча б певними елементами, ніколи не пізно. А він полягає в тому, що Естонія, Литва та Латвія прийняли пакет законів про те, що вони були окуповані Радянським Союзом, правонаступником якого є Московія. А Україна була теж окупована ще на двадцять років раніше і наслідки цієї окупації були набагато трагічніші.

Це дало їм підстави не надавати громадянство тим особам, які не народилися на території цих країн і не володіли національними мовами. Їм видавався паспорт не громадянина. До цієї категорії належали перш за все військові та члени їх сімей, працівники спецслужб, а також військові пенсіонери, які масово обирали після закінчення служби своїм місцем проживання Прибалтику. До речі і Україну теж! Вони становили майже половину населення цих країн. Тож на підставі закону про окупацію вони були позбавлені права обирати і бути обраним до органів влади. Це дало змогу цим країнам проводити національну, державницьку політику та не стати сателітами Московії.

В гуманітарній сфері було запроваджено обов’язкове вивчення національних мов на всіх рівнях та використання у всіх сферах життя. І проти істерики Московії про закриття російських шкіл, контроль інформаційних ресурсів, утиски москворотих в плані обмеження громадянських прав у них є залізобетонний аргумент – ми були окуповані і проводимо політику деокупації. І з боку міжнародної спільноти до них не виникає ніяких питань ні в плані утисків національних меншин, ні в плані порушення громадянських прав.

Зрозуміло, що відсутність мовного бар’єру та незахищеність інформаційного простору робить Україну більш вразливою в інформаційній війні. Тож Московія, досягши поставленої мети на президентських виборах, вже на виборах до Верховної Ради змогла закріпити свій успіх та провести промосковськи налаштовані сили, як у складі опозиційної партії, так і у складі парламентської більшості. Тепер з їх допомогою робляться спроби змінити вектор розвитку України.

Результат від інформаційної війни і втручання у виборчі процеси в рази ефективніший і менш затратний та помітний ніж відкрита збройна агресія. Виявилось, що електорат готовий проковтнути і повірити будь якій брехні, не здатний думати, критично мислити та аналізувати. В людей відсутня історична пам’ять та відповідальність за збереження держави. Ми навіть приблизно не можемо собі уявити, які ресурси задіяні проти нас в цій боротьбі, численної агентури у всіх сферах діяльності нашої держави. І сьогоднішні судові процеси проти безпосередніх учасників війни, бойових генералів та і п’ятого Президента є проявом діяльності цієї агентури, продовженням неоголошеної війни і помстою Московії за зрив планів по знищенню України.

Україна, яка вистояла у відкритому збройному протистоянні, отримала міжнародну підтримку і створила антикремлівську коаліцію, сьогодні терпить репутаційні втрати та програє на інформаційному фронті як через бездіяльність влади, так і через її непрофесійність і недолугість. І цей програш може мати трагічні наслідки в боротьбі за свідомість людей і за незалежність.

* Московію на Росію перейменував Петро 1 в 1721 році, вкравши таким чином спочатку назву, а потім і історію. Та по своїй суті вона залишилася Московією. Тому цю історичну назву і слід було б вживати. 11. 12. 2019 р.

Мирослав Вересюк