Віртуоз з Козятина Валерій Сьомін кілька разів на тиждень приїздить до Вінниці, де грає під стінами готелю «Савой». Дістатись йому допомагає одна дівчина, але імені її не називає.

У репертуарі вуличного музиканта десятки мелодій, частина з яких його власні. Люди, які проходять повз, зупиняються та насолоджуються грою, емоціями й мімікою сліпого скрипаля. А ще кидають до його скриньки, прикутої металевим ланцюгом як захист від шахраїв, кошти…Мало хто знає, але життя цього чоловіка дуже непросте. У нього з дитинства прогресувала дегенерація сітчатки обох очей, бо колись впав з паркану. Про життєві труднощі Валерій Сьомін неохоче розповідає, але в Інтернеті є його автобіографічна розповідь, яку він присвятив нині вже покійній принцесі Діані…

«Я інвалід першої групи; у мене зберігся дуже малий залишок зору, завдяки якому я відрізняю світло від темряви. Лікування в Україні зовсім неефективне. Я відчуваю, як з дня на день згасає те, що можна назвати залишком зору або відчуттям світла. Мені необхідно  хоча б раз на рік проходити курс лікування за кордоном. Я не маю можливості зробити це навіть один раз за все життя. Люблю скрипку, і вона відповідає мені взаємністю. Думаю, вона допомогла б заробити кошти на лікування. Але одержати дозвіл на проживання в одній із розвинутих країн, де  міг би лікуватись – для мене майже нереально. Ніякій державі не потрібен сліпий вуличний музикант, — пише Валерій Сьомін. — Коли я почув, що є на світі Ви – людина, через котру Господь може допомогти мені – у мене з’явилась надія. В моїй свідомості зазвучала чудова мелодія, яку я одразу ж зіграв на скрипці і запам’ятав. Відтоді часто граю її на вулицях. Я назвав цю прекрасну мелодію «Серце Діани» і мрію про те, що коли-небудь Господь дасть мені можливість хоча б на кілька хвилин зустрітися з Вами».

Та зустрітись із Діаною сліпому скрипалю так і не вдалось, і до цих пір він грає ту саму мелодію на вулицях Вінниці. Днями в одній із соцмереж про талановитого музиканта вирішила розповісти власниця магазину квітів у центрі міста Вікторія Воробей.

– Валерій Олексійович — неосяжно талановитий музикант і прекрасна людина, з величезним серцем і дуже красивою душею! Він дуже інтелігентний, добрий і скромний! Він ніяковіє, як дитина, коли мова заходить про його талант. А я хочу йому говорити це кожен раз, коли бачу його. Хочу, щоб про нього дізналося ще більше людей, щоб у нього був стимул приїжджати частіше, тому що знаю, що його це надихає! Як будь-яку творчу людину, якій обов’язково потрібно бути затребуваною, віддавати свою енергію і розуміти, що його чекають. Кожен його приїзд дається йому нелегко. Живе сам. І тільки йому і Богу відомо, яке нелегке це життя. Я знаю лише малу частину про нього з прочитаної біографії. З запитаннями якось ніяково лізти в душу. Та й не знаю, чи зможу я гідно, не показавши сліз, пережити всю історію його розповіді. Тому частіше ми говоримо про хороше. Розповідаю йому, як багато людей зупиняється на його гру, як люди зачаровано стоять на одному місці і слухають. Він розпливається в усмішці і червоніє. Швидко переводить тему. Але я всім серцем відчуваю його стан, співпереживаю і захоплююся ним! Близько тижня тому у нас відбулася розмова. Ми говорили про його скрипку. Старенький інструмент прожив з дідусем більшу частину життя. Вона дорога йому, як… не знаю навіть, з чим порівняти в цьому житті! Каже про Неї з такою теплотою і любов’ю, що не описати, не передати, не розповісти… я так не зможу… Але як би не було гірко, все має свій термін придатності. Скрипка в не найкращому стані. Вона забирає багато сил і енергії, тому що звучить не так, як раніше. Я відчуваю, що його це засмучує. Якось миттєво прозвучало, що мріє про нову. Та тільки куди там, адже це нереально і так дорого. І нема чого навіть мріяти… Це він так думає. А я думаю по-іншому! Мрії повинні здійснюватися!

Розповідь дівчини настільки вразила людей, що вони не приховували сліз та бажання допомогти. У це важко повірити, але лише за добу вдалось зібрати 135950 гривень зі всієї України.

– Купимо за них скрипку, але віртуоз має її обрати сам. А ще оплатимо обстеження його зору, а на всі інші кошти закриємо побутові потреби, — додає Вікторія. —Чекаю, коли він нарешті відчує свою мрію руками та серцем.

Віталіна Трудько